Кирило відзначав свій ювілей. До нього додому прийшло багато гостей, адже він був начальником на фірмі, тому всі колеги вирішили його привітати.

Хтось постукав у двері, і іменинник вирішив сам відкрити. На порозі стояла мила дівчина років 20, вона була на когось сильно схожа, тільки Кирило не міг згадати на кого.

— Здрастуйте, я Яна. Пам’ятаєте Марину Романову, я її дочка. Я прийшла, щоб поговорити з вами. — Ах, Марина … ось на кого ти так схожа.

У мене сьогодні день народження, ти проходь за стіл, а потім поговоримо. Коли всі гості розійшлися, Кирило покликав Яну до себе в кабінет.

Дівчина почала свою розповідь: — Мама померла три місяці тому, вона дуже сильно хво ріла

. Але перед смер тю вона попросила, щоб я прийшла до вас і сказала, що ви являєтесь моїм батьком.

— Як, як же так… чому Марина мені відразу не сказала, Як таке може бути,

— почав Кирило і підійшов до вікна, щоб не показати Яні своїх слі з.

— Так вийшло, що з вами вона була знайома зовсім небагато, а потім ви поїхали в інше місто, а мама вийшла заміж. Але цей шлюб недовго тривав, всього 5 років.

Кирило вирішив, що навіть якщо він так і не виховав свою дочку з народження, то просто зобов’язаний зробити це в її дорослому житті.

Яна влаштувалася працювати до батька на фірму, там же і знайшла свою любов-Антона. Зіграли красиве весілля, а потім Янка заваrітніла.

Тільки під час полоrів вона втратила багато крові, у неї були ускладнення, так що потрібно було робити переливання. Батько погодився дати свою kров для порятунку доньки.

Але лікарі сказали, що він їй зовсім не батько… у них не сумісні групи крові. Але kров Антона підходила, так життя Яни було врятоване і народився здоровий синок.

Кирило був такий радий, що все обійшлося, але думка про те, що Яна все ж не його дочка — не давала спокою. Як же так, невже Марина помилилася і все життя думала, що Яна дочка Кирила.

Він вирішив не розповідати про це Яні, нехай думає, що у неї є батько. Марина все одно померла, її не повернути. Так нехай у дівчинки буде сильна оnора крім чоловіка. Кирило тим більше так прив’язався до неї і до свого онука, що всі умовності пішли на другий план.

КІНЕЦЬ.