— Інно, я маю тобі зізнатися, — сказав чоловік. Його настрій одразу не сподобався дівчині. Вона сіла на стілець і сказала: — Я слухаю.

— Я йду до іншої.

– З ранку, коли ми пішли на роботу, з тобою все було нормально. Щось відбулося? – Ненормально вже півроку. Я люблю іншу.

— Тобто ти мене півроку обма нюєш?

— Вибач. — А що сьогодні сталося? Чому ти раптом вирішив зізнатися мені та піти? — Галя ваrітна. Вона мені про це сказала сьогодні. Вибач.

— Іди.

Коли Борис зібрав речі, вийшов із квартири, Інна дала волю сльо зам. До цього, стиснувши зуби, трималася з останніх сил. Зра дник не повинен був бачити її сл із. Півроку він її обма нював, а вона вірила йому. Ні в чому не запідозрила. Навіть коли приходив з роботи пізно, навіть коли пропадав на вихідних…

Інна завжди вірила виправданням, що приводилися. Виявилося, що все це була одна велика бре хня. Дітей у них не було, квартиру для Інни купили батьки, тому роз вели їх без тяганини. Минуло два місяці. У двері подзвонили. Інна відчинила двері. Там стояв Борис.

— Вітання! Потрібно поговорити. Я зайду?

— Запитав колишній. — Проходь,

— Інна впустила його до квартири.

— Про що хотів зі мною поговорити? — спитала вона, не пропускаючи його далі передпокою.

— Навіть сісти не запрошуєш, чаю не пропонуєш…

— Не заслужив. Говори, що хотів?

— Пішовши до Галини я припустився жа хливої помилки.

— І що там між вами сталося?

— Вона збрехала мені. Виявляється, вона ваrітною взагалі не була. Збре хала, щоб я переїхав до неї. Сподівалася, що в процесі заваrітніє. Але не зрослося. Я не можу їй проба чити її бре хню!

— Ну, це ваші проблеми. До мене навіщо прийшов?

— Я зрозумів, що любив і люблю тільки тебе. І хочу повернутись.

— Тобто ти сам неправду пробачити не можеш, а від мене чекаєш прощення?

— Але ж я сам зізнався.

— Це не скасовує того факту, що ти мені півроку бре хав.

— Не пробачиш?

– Ні. Борис пішов.

А Інна нічого, окрім легкої досади, не відчула.

КІНЕЦЬ.