Ніна та Галина товаришували з дитинства. Навіть коли подорослішали, їхня дружба не перервалася. Тетяна заміжня за Борисом. Вони мають двох дітей підлітків. Галина у розлученні та виховує доньку одна.

— Ти Діму повернути не хочеш?

— Запитала одного разу Ніна у Галини.

— Та на який він потрібен?!

Руки ростуть не звідти звідки треба, вдома нічого не може вдіяти. Та й нормальною зарnлатою похвалитися не може. Мені потрібний такий чоловік, як твій Боря.

І рукастий, і заробляє добре, – відповіла подруга.

— Ну, і мій чоловік не ідеал. Має купу недоліків.

Просто за ці роки я пристосувалась до його закидонів. Після цієї розмови минуло два роки.

Того дня Ніна зателефонувала Галині та запросила її до кафе – посидіти, побалакати.

— Вибач, подруго, але сьогодні ніяк, — відповіла Галя.

— Мені щось недобре.

«Поїду до неї. Провідаю», подумала Ніна, купила фруктів, пляшку червоненького і поїхала. Двері відчинив Борис. В одних штанях. За його спиною маячила Галина, що загорнулася в рушник. Ніна жбурнула пакет із гостинцями в обличчя чоловікові, розвернулась і пішла…

Вдома Ніна зібрала речі чоловіка, викликала доставку та послала сумки на адресу Галини. Потім викликала слюсаря та поміняла замки.

Пояснила здивованим дітям мотиви вчинків. Ті зрозуміли та прийняли рішення матері.

Наступного дня Ніна подала на роз лучення. Минуло ще півроку. Якось Галя прийшла до подруги. Ніна вразилася змінам у ній. Змучена, схудла.

— Забери Бориса назад, — зі сльозами на очах, сказала Галя. — Як ти могла жити з ним? Це ж завжди всім незадоволений деспот. То йому не так, це йому не так. І постійно докоряє: «А ось Ніна …». Забери його! Благаю.

— Пам’ятаєш, я тобі казала, що Борис не є ідеальним? Ось що я мала на увазі.

Але назад не пущу. Товар поверненню не підлягає… Через місяць Ніна дізналася, що Галя, зібравши речі, втекла від Бориса в невідомому напрямку. Чоловік намагався повернутись до kолишньої, але отримав від воріт поворот.