Інна їхала в село до мами. Дівчина закінчила університет в Києві, влаштувалася на роботу, і вже купила квартиру в споруджуваному будинку.

В іnотеку. А тепер приїхала і маму провідати, умовити ту продати свій будинок і переїхати до неї. Ну що мамі робити одній в селі? А там столиця.

І разом веселіше… Коли дівчина увійшла в будинок, здивувалися обидві. Мама, Марина Петрівна, тому, що дочка приїхала без попередження.

Дочка стояла, як блискавкою вражена, побачивши ошатно одягнену маму. — Мам, яка ти у мене красуня! — захоплено сказала вона.

— Всі чоловіки Києва впадуть до твоїх ніг! — З чого це? Вони всі сюди приїдуть, чи що? — ще більше здивувалася мама. — Ні. Я хочу, щоб ти продала будинок і переїхала до мене.

Я квартиру купила в новому будинку. Правда він ще будується, але до літа обіцяли здати. — Не встигнуть. Я так думаю. — Будинок здати не встигнуть?! — Будинок-то здадуть, та тільки до того часу… Тут її перервав чоловічий голос:

— Господиня, гостей приймаєш? Інна здивовано втупилася на чоловіка, що увійшов. Високий, імпозантний, з букетом… — Заходь, Антон! — зраділа мати.

— Знайомся, це моя дочка, Інна. А це Антон Ігорович. Втрьох вони довго і весело спілкувалися за столом. А потім, помітивши, що Інна стала «клювати носом», гість почав збиратися.

— Донечко, ти лягай спати, а я Антона Ігоровича проводжу… Марина повернулася вранці наступного дня.

— Це у вас серйозно? — похмуро запитала дочка. — Він мене вчора заміж покликав. — Значить до мене ти не переїдеш, — сумно сказала дочка.

— Ні, я переїжджаю до Антона. У нього великий, кам’яний будинок. А цей Я продам, і гроші вишлю тобі. За іпотеку заплатиш… «Сумно, що мами поруч не буде. Зате у неї все буде добре», — думала Інна, повертаючись до Києва.

КІНЕЦЬ.