Семикласник Микола і третьокласниця Настя були сусідами і дружили. Коли Настя була в першому класі – не ста ло її батька. Її мама не витримала цього удару і стала пити.

Дівчинка стала недоглянутою, стала голодувати. А потім раптом Настя зникла. Микола її відсутність помітив відразу. Йому стало без неї сумно. Може, захворіла-думав Микола. Але минув тиждень, другий, а Настя не з’являлася.

— Мамо, а де Настя? — запитав він одного разу. — Її віддали в дитячий будинок, — сумно відповіла мама… З армії Микола повернувся додому змужнілий. Микола вступив до інституту.

Переїхав жити в місто. Знайшов роботу, яку поєднував разом з навчанням. Хоча б раз на місяць відвідував маму, яка залишилася в селі одна і просила повернутися до неї.

Він повернувся, коли мама несподівано злягла і потребувала допомоги. В цей час Микола з Настею і зустрівся. Дівчина стала красунею.

Поруч з нею був її син. До цього часу Настя жила тільки з сином. Чекала народження дочки. Чоловік загуляв, а потім під час з’ясування стосунків зі своїми дружками отримав серйозну травму голови і через місяць пішов з жи ття.

Вона залишилася з Юрою і майбутньою дочкою, яка ось-ось повинна народитися.

Юра був досить кмітливим і балакучим хлопчиком. Він глянув на Миколу і несподівано попросив: — Дядько, а ви можете допомогти зібрати маленьке ліжечко для сестрички, яка повинна народитися? Микола не зміг відмовити.

— Звичайно, допоможу. В цей же день Микола допоміг зібрати маленьке ліжечко. А потім разом з Настею пили чай з домашніми тістечками. Настя розповідала про своє життя. Раптом він уявив, що це його сім’я – ці двоє: Настя і Юра. А ще крихітна дочка, яка скоро повинна народитися.

Була вже пізня година і пора було йти додому. Він на прощання сказав: — Якщо потрібна допомога, то говори. Радий буду допомогти.

А потім все закрутилося, як у кіно. Настя лягла в лікарню за приписом ліkаря – чекала появи малюка. Юра залишився один вдома. Прийшов до Миколи.

Сказав, що йому дуже сумно і страшно за маму. Хлопчик прожив у Миколи майже тиждень. Коли Настя повернулася з пологового будинку, забрала Юру додому. Малюк подивився на Миколу з-під чола і випалив: — Дядько Микола, будь моїм татом.

Я дуже хочу мати тата. Микола не знав, що на таке незвичайне прохання відповісти. Малюк дійсно до нього тягнувся, як до рідного. Він притиснув малюка до себе і сказав, що завтра відвідає його. Наступного дня Микола дотримав обіцянку.

Крім того, він відчув, що потрібен не тільки малюкові, але і його матері. Відчув, що поруч з цією жінкою на нього накочує спокій. Так, вони згодом стали сім’єю.

КІНЕЦЬ.