Юля любить його. Любить все, що пов’язано з ним. Любить, як він ходить, як спить, як він прокидається вранці, і навіть як він злегка похропує…

Юлька окрилена цією любов’ю. Правда, часті відрядження засмучують, але кожен раз він повертається. І це щастя. Є ще дружина, з якою він не жив, але ніяк не може розлучитися. Вірніше, вона не дає розлучення…

Заміж Юля дуже хотіла, хотіла народити коханому дитину.

-Петренко, а ти хочеш дiтeй? – якось увечері запитала Юля.

-Мені все одно, – байдуже відповів він.

“Це тому, що своїх не бавив”, – подумала Юля. Коханий розповідав, що є у нього дочка. Тільки мати її йому не давала виховувати. Дівчинці вже п’ять років, а вона все за неї робить, волочиться з нею, як з писаною торбою.

“Нашу дитину будемо виховувати удвох”, – мріяла Юля.

Зуб у Юлі poзбoлiвcя в той день, коли Петренко поїхав у відрядження.

Зайнявши чергу в кабінет стоматолога, Юля сіла біля літньої жінки. Сиділи мовчки. Хтось виходив, хтось заходив, черга повільно просувалася. До кабінету підійшла молода жінка з коляскою.

Вона побачила сусідку Юлі й зраділа:

-Здрастуйте, Тамаро Петрівно. І ви тут. Зараз моя черга, можна Настусю з вами залишити?

-Так звичайно. Моя чергу нескоро.

В цей час медсестра покликала:

-Петренко є? Заходьте.

Жінка зайшла, залишивши коляску. Юля звернула уваги на дитину і не витримала, запитала:

-А що з дитиною?

-Це мої сусіди, – почала розповідати літня жінка. – Настуся хворіє з дитинства, а залишити її ні з ким. Ось мати всюди з нею і ходить. Батько пішов від них відразу, коли дізнався про те що з дочкою.

Гроші якісь платить, а розлучення не дає. Каже, відмовся від алім*нтів, тоді розлучимося. А як Танюша може відмовитися від алім*нтів, дочку ж лікувати треба. Чоловік її знайшов іншу жінку, живе розкошуючи, а Танюшка отак от поневіряється.

-От же ж батько називається, а та жінка знає, що дитину треба лікувати?

-Та хто ж його знає?

Юля посміхнулася дівчинці, а та посміхнулася у відповідь посмішкою… Петренка. У Юлі навіть зуб відпустило від здогадки…

За тиждень, поки Петренко був у відрядженні, Юля все багато чого дізналася, переживала і nлakaлa, але прийняла рішення.

Двері в квартиру відкрилася, зайшов усміхнений Петренко. Юля сиділа на кухні, підперши голову долонями:

-Прийшов? Он твої речі!

-Юлечко, що трапилося?

-Що трапилося? А ти не знаєш, що трапилося! Ти знаєш, про свою дитину? Ти знаєш, ЯК твоїй дружині з нею?

-А я при чому? Їй ще в пологовому будинку пропонували відмовитися від неї…

-Іди з очей моїх, – зупинила його Юля.

Петренко знизав плечима, не розуміючи, за що його так, взяв сумки і вийшов з квартири…