Михайлик визирнув у вікно та мерщій побіг на вулицю. Він любив стрибати по калюжах, тому поспішив, доки ті ще не висохли на ранковому сонці. Хлопчик бавився та радісно усміхався.

Його мама Людмила спостерігала за всім із вікна їхнього дому. Вона дозволяла сину такі маленькі пустощі, аби той частіше посміхався. А все тому, що цій дитині довелося багато пережити за своє життя. Михайлик не раз ставав свідком жорстокого поводження батька над матір’ю і дуже його боявся.

Чоловік Людмили зловживав алкоголем і ніде не працював. Сім’я ледве зводила кінці з кінцями. Жили на гроші, які висилала матір з Італії, де працювала на заробітках. Людмила до останнього сподівалась, що все владнається, але життя – це не казка. І труднощі лише додавались. В один день жінка твердо вирішила, що пора щось змінювати й виставила пияку за двері, розлучившись із ним.

Нині вона працює на сільському базарі. Торгує речами та продуктами, які матір присилає з-за кордону. Одного суботнього ранку до прилавка підійшла якась жінка:

– Доброго ранку! У вас є якісь плани на завтра?

– Здрастуйте! А чому ви запитуєте? Я вас знаю?, – здивувалась Людмила та стала приглядатись до незнайомки.

– Пробачте. Ми не знайомі, – стривожено відповіла пані. Їй було ніяково, що так нетактовно почала розмову, навіть не представившись. Видно було, що хвилюється.

– Я просто не знаю, хто ще може мені допомогти. Завтра у мого сина мало бути весілля. Але напередодні його покинула наречена. Сказала, що кохає іншого.

Ми вже все організували, запрошення розіслали.

Це буде для нього великим ударом, якщо доведеться все скасовувати. Я б хотіла вас попросити побути його нареченою на один день. А потім зможете розлучитись. Розумію, що прохання незвичне і максимально дивне, але я не бачу іншого виходу.

Було помітно, що жінці не просто просити про таку послугу в незнайомої дівчини, але, схоже, ситуація справді безвихідна. Людмилі стало шкода жінку і її сина, якого зрадила наречена, тому вирішила допомогти.

– Я згодна,- відповіла Людмила.

– Я тобі неймовірно вдячна. У тебе дуже добре серце.

Жінки поїхали купувати весільну сукню, а вже наступного дня на весіллі гуляло все село. Наречені воркували мов голубки й ніхто не здогадався, що вони щойно познайомились і намагаються хоч щось дізнатись одне про одного.

Навпроти сидів син Людмили. Михайлик милувався тим, якою щасливою виглядає його мама.

Коли бенкет закінчився і всі гості розійшлись, до Людмили підійшла новоспечена свекруха.

– Спасибі, моя дівчинко! Ви з Михайликом залишайтесь, відпочинете, а зранку Ігор відвезе вас додому. На розлучення подаси, коли забажаєш.

– Яке розлучення, мамо?! Ми ж щойно весілля відгуляли,- розгублено запитав Михайлик, обійнявши мамусю та її нареченого.

Вони стояли утрьох, як справжня сім’я. А Оксана Василівна ледве стримувала сльози. Вона й мріяти про таке не могла, що після усіх випробувань її син отримає шанс на щастя. Вдруге на її очах забриніли сльози, коли дізналась, що стане бабусею. Людмила з Ігорем чекають дитину, а Михайлик матиме братика або сестричку.

КІНЕЦЬ.