Марина з чоловіком давно вирішили, що як тільки вона піде у декретну відпустку, то перебереться із шумного міста на дачу його батьків.

Вони вже в тому віці, коли важко виконувати всю роботу з обробки землі та вирощування овочів і фруктів.

Тому з допомогою свого синочка й невістки вони засіяли всю ділянку газонною травою.

І лише в куточку ділянки залишилися фруктові дерева і невеличка дерев’яна альтанка, з двох боків закрита тентом, щоб і в негоду тут можна було насолоджуватися спогляданням навколишньої природи.

Дача знаходилася у наймальовничішому місці села.

З одного боку її оточували невеликі дерева, переважно клени та липи, а з іншого – простягалися неозорі поля впереміш із низькими чагарниками.

Марина дуже часто ходила подалі від будинку, сиділа в тіні дерев і відпочивала при думках про малюка, який має народитися у неї через півтора місяці…

…Сьогодні був день народження її коханого чоловіка Павла.

На дачі збереться багато родичів та друзів. На стіл все в основному замовлено, тож вони тільки чекають поки привезуть.

Частину Павло привезе сам. Ну і, звісно, шедевром святкового застілля буде коронна страва Наталії Іванівни – плов на багатті.

Сергій Миколайович приготував мангал, м’ясце було замариноване ще з вечора.

У нього теж свій, особливий спосіб маринування шашлику, секрет якого він поки не розкрив нікому.

Ще не було гостей, а Марина вже втомилася від цієї метушні.

Тому вона непомітно пішла в куточок саду. Тут, у тіні дерев, насолоджуючись ароматом квітів під дзижчання бджіл, вона присіла на стільчик і уявила зустріч із чоловіком…

Він зрадіє її подарунку, бо ж давно мріяв про намет. Чоловік уявляв, як вони великою родиною на всі вихідні вирушатимуть у подорожі.

Марина сиділа під деревами доти, доки не почула знайомі дзвінкі голоси.

І поволі, не поспішаючи, пішла зустрічати гостей.

Обійми, поцілунки після недовгої розлуки з коханим, змусили її забути про те, хто був під її серцем.

Почалися стомлюючі розмови про ті зміни, що сталися у житті кожного.

Марині ж хотілося побути наодинці з Павлом. Вона так скучила, що не дуже й раділа присутнім.

Павло сперечався з батьком про щось і ніби не помічав її погляду.

Столи поставили прямо на газоні. Усі розсілися. Як завжди, все почалося з поздоровлень і побажань.

Павло вже був веселий від ігристого, а Марина не могла дочекатися, коли чоловік її хоча б обійме.

Застілля з нескінченними розмовами почало їй набридати, і вона махнула на все рукою й пішла в альтанку.

Ну не сподобалося їй, що про неї забули, а в центрі уваги був тільки її чоловік…

Вона зайшла в альтанку, сіла на лавку і задумалась про свого майбутнього малюка.

Її не дуже турбувало, що вона залишила гостей…

…Сонце сховалося за хмарами, як перед дощем, але, незважаючи на все це, було жарко. Марина встала і попрямувала під дерево.

Раптом неподалік почулися чиїсь кроки і тихий шепіт:

– А нас точно ніхто тут не побачить? – шепотіла якась дівчина.

– Не хвилюйся, моя ти красуня! – відповів їй чоловічий голос. – Там всі зайняті розмовами, а це надовго!

Марина здивовано прислухалася. Голоси їй здалися напрочуд знайомими…

Вона встала зі стільця, глянути, що ж там за закохані такі і аж присіла назад від побаченого!

Марина не вірила своїм очам…

Її Павло обійнявшись з її найкращою подругою Тетяною прямував в альтанку!

Марина одразу згадала холодні обійми, якісь байдужі погляди подруги.

– Яке тут гарне місце! – ці слова зупинили її роздуми, і вона намагалася знайти щілинку між густими кронами дерев, щоб переконатися у своїх домислах.

Але тент і сад приховували від неї людей, які були в альтанці.

Довелося, нечутно ступаючи зеленою травою, пробиратися туди, де був її Павло.

З’явилася вона на порозі альтанки якраз у той момент, коли її Павло цілував Тетяну…

Марина глянула на це все й поплескала в долоні, щоб коханці відволіклися один від одного і нарешті помітили її.

Жінці хотілося плакати від побаченого, але вона не дала волі сльозам, а різко розвернулася і швидким кроком попрямувала до будинку.

Вона зробила вигляд ніби дуже заклопотана і поспішала в якихось справах. Але від свекрухи нічого не сховаєш.

Наталя Іванівна звернула увагу, що невістка чимось стурбована і вирушила слідом за нею.

Застала вона Марину за збиранням речей та вкладанням їх у валізу.

– Щось трапилося, Маринко? – здивовано запитала свекруха.

– Запитайте у свого сина, дізнаєтесь все в подробицях! – сказала Наталя й продовжила складати речі.

Наталя Іванівна була наполеглива і Марині таки довелося їй розповісти з усіма подробицями про побачене.

І вже не ревнощі, і не досада взяли її, а якесь ще глибше почуття! Він зрадив не лише її, а й їхню майбутню дитину!

Свекруха кудись вискочила, а через якийсь час повернулася із чаєм.

Наталя Іванівна розповіла, як вона виставила зрадницю Тетяну прямо при всіх, як сварилася з сином.

Але легше від цього Марині не стало, навпаки, вона відчула, що їй трохи недобре:

– Ой, щось мені недобре… – тільки й сказала вона.

– Оце гостя й синочок, – пробурмотіла свекруха і кинулася набирати номер швидкої.

Марина заплакала. Наталя Іванівна зрозуміла, що у невістки перейми. Рано їй народжувати, ще ж тільки на восьмому місяці…

– Маринко, люба моя, дихай глибоко, ось так, – і вона показала, як треба, злегка затримуючи повітря…

Швидка приїхала, не минуло й десяти хвилин. Марину забрали. Родичів у машину не пустили.

За кермо сідати нікому не можна вже було після свята, тож Наталя Іванівна викликала таксі і поїхала до Марини.

Її чоловік із сином залишила вдома.

Наталі повідомили, що Марина народила дівчинку, але у них обох не все добре…

Усю ніч Наталя провела в коридорі пологового, майже щогодини запитувала про маму й донечку.

А на ранок Наталя Іванівна дізналася, що її онуки не стало…

…Вранці до Марини приїхав Павло із величезним букетом для дружини. Заплакана Наталя одразу виставила його зі словами:

– Ти сам своїм вчинком у всьому винен, я тобі це не пробачу ніколи! Маринка дуже слаба. Якщо з нею щось станеться, ти мені не син!

У Наталі Іванівни з очей знову пішли сльози.

…Через два дні молода жінка отямилась. На її запитання ніхто не відповідав.

– Ось прийде лікар і все вам розповість, – сказала їй медсестра.

Марина зрозуміла, що щось не так. І коли лікар розповів їй усе, що сталося, вона знову заснула…

Її вже не радували ні теплий весняний день, ні гомін пташок за вікном…

…Одужавши, Марина прийшла до маленького горбочка на цвинтарі.

Вона поклала кілька гвоздичок і поклялася, що тепер вони з Павлом підуть різними шляхами в житті…

Щотижня Марина приходила до своєї донечки, дарувала їй мʼякі іграшки й квіти…

– Люба моя, донечко, – плакала Марина. – Пробач мені за все…

КІНЕЦЬ.