Віра задумливо сиділа на дивані перед телевізором і тихо плакала. Йшов якийсь турецький серіал про кохання, але Віра не дуже вникала в сюжет. Всі її думки були про те, що їй сказали лікарі… Раптом почулися кроки і на порозі зʼявився її чоловік Дмитро. – Ой, привіт, коханий, – витерла сльози Віра. – А що це ти сьогодні так рано прийшов? Чоловік глянув на Віру і мовчки дістав свою валізу з шафи. – Віро, я йду від тебе, – раптом сказав він. – У мене вже давно є інша жінка. Віра аж стрепенулася від несподіванки

Віра пройшла плановий медогляд. Здала усі аналізи. Тепер можна спокійно працювати цілий рік.

Але тут раптом їй зателефонували і попросили прийти до поліклініки.

Аналіз, мовляв, поганий, потрібне додаткове обстеження, а потім знову аналіз…

Віра дуже запереживала.

– Нічого не болить? – запитав її молодий лікар.

– Ні… – тривожно відповіла Віра. – Зовсім нічого…

– Хм, дивно, – задумався чоловік. – Ну, посидьте поки що на лікарняному. Ми все ще раз перевіримо і призначимо вам необхідні процедури.

…Віра прийшла додому пізно. Зі сльозами на очах вона розповіла своєму чоловікові Дмитру про те що їй сказали лікарі. Що все дуже невтішне.

Потім вона зі своєю мамою Надією Петрівною поділилася.

І раптом їй стало недобре…

– Може здалося? – подумала Віра. – Голова щось закрутилася… Та ніби все минуло. Все ж таки здалося…

– Доню, ти не хвилюйся, лікуйся, – сказала Надія Петрівна. – Я приїду, Тетянку поки що до себе візьму. Ти не сумуй. Все буде добре!

Приїхала мама. Онуку повезла до себе.

Її Дмитро чомусь мовчав. Вдавав, що нічого не відбувається.

Віра аж здивувалася такій реакції чоловіка, але їй було не до того. Вона дуже переживала…

А на третій день сталося несподіване.

…Віра задумливо сиділа на дивані перед телевізором і тихо плакала. Йшов якийсь турецький серіал про кохання, але Віра не дуже вникала в сюжет.

Всі її думки були про те, що їй сказали лікарі.

Раптом почулися кроки і на порозі зʼявився Дмитро.

– Ой, привіт коханий, – витерла сльози Віра. – А що це ти сьогодні так рано з роботи прийшов?

Чоловік глянув на Віру і мовчки дістав свою валізу з шафи.

– Віро, я йду від тебе, – раптом сказав він. – У мене вже давно є інша жінка.

Віра аж стрепенулася від несподіванки. А Дмитро продовжував, збираючи речі.

– Я з нею житиму, а на виховання дочки гроші буду переказувати…

Віра слухала його і не вірила, що це все відбувається насправді. Їй здавалося, що вона просто спить і це всього лиш поганий сон.

Дмитро зібрав речі, кинув ключі на тумбочку й пішов…

Віра взяла телефон і зателефонувала мамі. Розповіла про зрадника чоловіка.

– Не плач, доню, у тебе є дочка і я, – сказала Надія Петрівна. – Я Тетянку в садок влаштувала. Разом і ходимо. Я на роботу, вона в садок. Ми б приїхали, але ж я не на пенсії. А якщо що, то все кину. У вихідний приїдемо…

Віра плакала. І за що їй усе це? Жаль себе стало і доньку. Добре, що у Тетянки ще є бабуся.

Прокинулася вона лише вранці на мокрій від сліз подушці.

– Все! За зрадниками не плачуть! – вирішила вона. – Треба жити, скільки відпущено долею.

Вона заварила каву, зробила бутерброд із сиром і вирішила зробити генеральне прибирання.

До вихідних якраз встигне. А там і Надія Петрівна з Тетянкою приїдуть.

Вна зняла всі фіранки, вимила вікна. З шаф все вигребла.

Те, що Дмитро не взяв, у пакет сміттєвий викинула.

– Якщо не прийде за речами, то на смітник, – вирішила вона.

Вона примудрилися навіть меблі переставити. Важкі шафи звісно не рухала, а ось з іншими меблями впоралася. Не помітила, як дві кімнати впорядкувала. А ще пів дня тільки минуло. Все сяє. Своєї черги чекали спальня, кухня, і ще лоджія. Але це вже дуже просто. На кухні і так завжди лад.

Апетит прокинувся. Вчора вона зовсім не їла. Швидко перекусивши, вона продовжила прибирання.

Увечері зателефонувала мама.

– Як ти почуваєшся, доню? – запитала вона.

– Нормально. Все добре. Чекаю вас.

– От і молодець…

…Заснула вона швидко, як тільки голова торкнулася подушки…

За ранковою кавою пролунав телефонний дзвінок. Її запрошували у поліклініку, прийшли чергові результати аналізів. Швидко зібралася. Мало не бігом побігла. Поганого в думках зовсім не було. У неї ж дочка, мати…

…Все виявилося просто. Віра була здорова! Збіглися прізвище й ініціали пацієнтів і неуважна медсестра все переплутала.

У неї попросили вибачення і навіть запропонували лікарняний продовжити, щоб відійти від того всього. Але Віра відмовилася. Треба працювати, в неї ж донька.

Вона швидко втішила маму і побігла в магазин.

У всій цій метушні про Дмитра вона навіть і не згадала. А він не приходив і не дзвонив.

Через тиждень Віра подала на розлучення.

А ще через кілька днів їй зателефонувала свекруха. Раніше вони тільки на свята спілкувалися, Віра дзвонила їй, а тут сама свекруха зателефонувала.

Напевно, Дмитру виклик прийшов у суд, він же у мами прописаний…

– Віро, навіщо ти на розлучення подала? У вас дитина. Дмитро не розлучатиметься.

– Це ще чому? Він сам свій вибір зробив, пішов до іншої. Я його не тримаю.

– Нема в нього іншої. Ти ж заслабла, а він злякався. Він же чоловік. Він не може доглядати за тобою. Утримувати тебе…

– Його ніхто й не просить! Тому я з ним і розлучаюся.

– Навіщо ж розлучення? Ти лікуйся, а він у мене поживе.

– І скільки він у вас буде жити? Місяць, рік, два? А може, десять? Поки я не вилікуюсь.

– Ти лікуйся, і не думай про розлучення. Ні до чого це.

Віра так і не могла зрозуміти, до чого хилить свекруха.

Суд відбувся. Мати Дмитра прийшла і туди. Доводила, що розлучення не потрібне. Дмитро більше мовчав, лише дивився на Віру винними очима. Їм дали час для примирення.

Коли вони виходили із зали суду Віра почула, як свекруха говорила Дмитру.

– Щось я не помітила, що вона слаба. Треба тягнути час, бо без квартири залишишся. Вибачайся, помирись, а потім видно буде. Спадщина нікому ще не завадила…

Віра сповільнила крок. Ах ось у чому річ! Вони хочуть її житло! Довго їм чекати доведеться.

Віра навіть усміхнулася свекрусі, а потім пішла додому. Вони ще не знають, що Віра абсолютно здорова. Дмитро приходив миритися, але отримав лише сміттєвий пакет із речами.

– Більше в тебе тут нічого нема! – сказала Віра. – Прощавай.

Відбулося друге засідання. Їх розлучили. Тепер Дмитро платить аліменти.

На прощання Віра сказала йому, що трапилася помилка з аналізами.

Дмитро аж оторопів від несподіванки.

Ось так помилка виявила зрадника. А їм не місце у її житті!

КІНЕЦЬ.