Петровичу було 60 років, він сидів самий задоволений у барі зі своїми старими друзями. А як може бути інакше, адже Петрович роз лучився зі своєю дружиною, з якою прожив 35 років, і знайшов собі другу, молоденьку Леру, якій лише 24 роки.

-Ну що, мужики, розходимося, вже пізно.

Кожен до своєї старої дружині, а я до моєї Лери. Тут задзвонив телефон, Петрович відповів: -Так, люба. Звичайно, йдемо в клуб, потім тобі новенькі дрібнички куnимо.

На Петровичу були надіті завужені джинси та молодіжна футболка, яка не йшла йому за віком.

Через кілька місяців старі друзі знову зустрілися в барі: -А що ти такий сумний, Петрович, або дружина тебе умотала? -Я дивуюся нашій молоді. Вони ж нічого не знають.

Австралію з Австрією плутають, вона не знає де південний полюс, а де північний, не знає базові речі з історії… -А чого тобі з дружиною шкільну програму проходити?

-Так адже поговорити хочеться. Лера в мене красуня, але як рот відкриває, то вуха в’януть, два слова між собою зв’язати не може, знань у неї нуль.

Треба зайнятися її навчанням. А то со ромно. Ще через пару місяців знову зустрілися друзі, але цього разу Петрович був ще більш сумним, ніж раніше: -Ви ж спілкуєтеся з моєю ко лишньою дружиною, з моєї Анею.

Може запитайте її, чи може вона мене простить і назад в сім’ю прийме… ну не можуть я більше з цієї пустушкою поруч знаходиться, у мене душа до Ані тягнеться назад.

-Петрович, ти не засмучуйся, але твоя Аня з хорошим чоловіком зустрічається, нашого віку. Сам забезпечений, дуже розумний чоловік, у них все складається. Так що краще не треба… Возвращайся до Лери, до того, що сам на старість собі вибрав.

КІНЕЦЬ.