Коли Оксана згадує свої перші почуття та перше серйозне кохання, то відразу по щоках починають бігти гіркі сльози. Тоді вона була ще зовсім молодою та наївною. На першому курсі коледжу їй зустрівся Володимир.

Він був впевненим в собі, досвідченим, мудрим. Між іншим, її викладач. Зрозуміло, що такого кохання всі б посоромилися. Але хіба можна відмінити почуття? Вова був старшим від дівчини на 8 років.

Та це не зупинило її і скоро про свою любов дівчина зізналась. Вона була переконана, що це взаємно, тому і відкрилась. і Володимир Олександрович сказав, що закоханий у свою студентку теж.

Близько трьох років вони приховували, що між ними щось є. Вова постійно повторював, що якщо Оксана комусь пробовкнеться про їхні стосунки, то їм доведеться порвати.

І дівчина все слухала та виконувала. Помаленьку звикала і не помічала, що страх втратити людину переріс у покірність перед маніпуляціями, адже чоловік тепер керував нею, як маріонеткою.

Коли юначка закінчила коледж, то стосунки можна було не приховувати. Вона думала, що життя налагодиться і вона знайде роботу, буде розвиватися. На що обранець сказав їй, що жінка повинна сидіти вдома і господарство порати, а не вештатись по роботах, де жінкам копійки платять.

Тоді заборони перейшли на новий рівень. Окрім роботи, заборонялось ще й зустрічатись із друзями. Нібито заміжній жінці потрібно за домом слідкувати, а не ходити із подружками. Які можуть бути гулянки?

Ось так Оксана цілодобово виконувала всі домашні справи. А в підсумку все одно чула лише зауваження та критику:

– Ну і хто так голубці крутить? Моя мама робить їх неперевершеними, а ти не можеш нормально й загорнути. Руки з одного місця ростуть. Чому в квартирі погано поприбирала? Якщо не вмієш навіть пил добре витерти, то піди на курси до моєї матері, вона покаже.

Якось Володя був на роботі, а до Ксюші у гості зазирнула давня подруга. Вони тільки сіли пити чай, як гостя помітила, що в Оксани просто жахливий стан. Вона стала така флегматична, така сумна, така байдужа. Без зайвих слів вона просто побігла до спальні, дістала валізу і почала складати речі подруги.

– Я не знаю, як тобі тут живеться і ти нічого не розказуєш. Але не треба нічого чути, варто просто поглянути на тебе, щоб зрозуміти, що Оксаночка зачахла.

Здавалось, що Оксана тільки цього поштовху й чекала. Вона не зупинила подругу, коли та пхала до валізи одяг. Разом вони поїхали, а потім як Вова не намагався повернути жінку додому, вона в ті тенета більше потрапляти не хотіла.

КІНЕЦЬ.