У моєї дружини Влади хороші батьки.

Відколи ми одружилися тесть з тещею всіляко нам допомагають, чи то словом, чи то ділом.

Стосунки з ріднею дружини у мене склалися хороші. З перших днів знайомства Ірина Василівна почала називати мене «синочком» й Ігор Степанович ставився з повагою. Ми часто приїжджали до них в гості, разом обговорювали плани на майбутнє та спільно розв’язувати сімейні проблеми.

Одразу після весілля я планував взяти квартиру в іпотеку, але теща мене зупинила. Розповіла, що бабуся Влади дуже любить свою онучку, хоч вона не єдина у неї, й все майно залишить саме їй.

Майно у бабці нівроку. Вона жила у великій двокімнатній квартирі в центрі міста. Я б таку не потягнув або довелося б виплачувати чи не все життя.

Тож ми домовилися, що поки цього не сталося, я і Влада житимемо на орендованій квартирі. З тієї розмови минуло сім років. У нас народилася донечка Ангеліна. Дівчинка уже пішла до школи. Вона у нас справжня красуня та розумниця – татова гордість.

З другою дитиною не поспішаємо, бо не хочемо тіснитися усі разом в маленькій однокімнатній квартирі, а орендувати більшу, фінанси не дозволяють.

Нещодавно до Влади зателефонувала мати й повідомила, що бабусі стало зле. Стареньку забрали до лікарні. Того ж дня ми поїхали її провідати. Наступного ранку бабусі не стало.

Ми допомагали тещі та тестеві з організацією усіх необхідних процесів.

Через місяць зібрали речі й переїхали у квартиру бабусі. Можливо це й було надто поспішно, але це бажання та остання воля померлої.

Нарешті можна було хоч трішки розслабитися й не думати, як і на чому зекономити, щоб вистачило грошей заплатити за оренду та комунальні послуги. Маючи власне житло, ми могли б задуматися й про другу дитину.

Та насамперед хотіли зробити легкий косметичний ремонт та придбати нові меблі.

Вирішили відкласти всю необхідну суму, щоб зробити все й одразу.

До роботи приступили через рік. Донечку відправили до дідуся й бабусі на канікули, а самі прийнялися за діло. Коли я вигортав старі записи та папери з шухляд, натрапив на документи, що стосувалися права власності на квартиру.

Згідно із ними, єдиною та повноправною власницею житла була моя дружина Владислава.

Та обурило мене геть інше. Документи були переоформлені ще до нашого весілля. Тобто юридично я не мав жодного права на це майно. І в разі розлучення, навіть не зможу претендувати на частину майна.

Не подумайте, що я планував розлучитися чи хотів відібрати у своєї дружини квартиру.

Просто мене ображала думка про те, що мені не довіряють.

Значить я зараз робитиму тут ремонт власним коштом, придбаю нові меблі та техніку, знову ж таки за свої гроші, а потім мене можуть викинути з дому, як паршивого кота.

Я не збирався замовчувати це питання, тому вирішив відверто поговорити з дружиною. Влада зізналася, що знала про ці документи й погодилася на такий хід, щоб бабусі було спокійніше й вона не хвилювалася.

Але для неї це нічого не означає, адже вона планує прожити зі мною все своє життя, а квартира і так дістанеться нашій донечці.

Ми нібито розібралися, а заспокоїтися я так і не можу. Брат порадив поговорити з юристом та дізнатися чи матиму я право на це житло, якщо вкладатиму туди свої кошти.

Ну і щоб усі залишилися задоволені, дружина може прописати мене у квартирі.

Тоді я точно не вважатимуся за безхатченка.

КІНЕЦЬ.