Олена Євгенівна готувала улюблені вареники чоловіка, коли задзвонив телефон. Жінка поспішно витерла руки об фартух і взяла телефон, зрадівши, що дзвонила дочка. -Мамо, привіт!

-Привіт, люба, як ти там? Ми дуже з батьком скучили. Ти так давно не приїжджала. Хочеш ми самі приїдемо? Давно не бачились так! Я дзвонила тобі вчора, ти трубку не взяла.

-Так справ по горло, часу немає. Ні, приїжджати не треба, сама заїду, коли буде вільний час. Зайнята була, тому не брала слухавку.

Я зателефонувала повідомити радісну новину, Андрій зробив мені пропозицію, наступного місяця ми одружимося! -Ось це новини! Доню, я так за тебе рада! На очі жінки виступили сльози.

-А коли ми познайомимось із батьками Андрія? Міла почала м’ятися на іншому краю дроту. -В цьому немає необхідності. Насправді на весілля теж приїжджати не потрібно.

Адже я розповідала які у Андрія батьки, на весіллі буде багато серйозних гостей, ви просто не впишетесь в компанію.

Вам там буде незатишно, тож краще не приїжджайте. Олена Євгенівна завмерла з трубкою в руці, вона ледь із себе видавила: -Добре зрозуміло. Коли Міла кинула слухавку, жінка не витримала та розплакалася.

Вони з чоловіком були простими людьми, але все життя намагалися заради доньки, змогли навіть сплатити її навчання в місті. А тепер ось так! Вона не знала, як пояснити все чоловікові.

КІНЕЦЬ.