Інна клопотала на кухні, коли вкотре пролунав звук телефон. До цього чоловік попередив, що сьогодні затримається на годину і попросив приготувати на вечерю щось легеньке.

Жінка відкрила повідомлення: “Відпусти його, він давно до тебе байдужий, а у нас з ним – справжнє кохання!”

Інну пересмикнуло від образи до чергової дивчинки. Так вона називала студенток, які періодично залицялися до її чоловіка, викладача в Університеті. Спочатку це її дратувало, а потім вона просто звикла, адже її В’ячеслав – гарний, високий, підтягнутий чоловік. Він і зараз виглядає чудово, після п’ятнадцяти років їхнього шлюбу. Інні – тридцять п’ять, а Славіку – скоро сорок, але йому стільки не даси, зовні він набагато молодший. А всередині нього досі живе велика, добра, часом наївна дитина.

Як правило, зіткнувшись з крижаною байдужістю чоловіка і не отримавши належної реакції від неї, дівчата швидко втрачали інтерес до своїх фантазій. Але ця не вгамувалася…

Почалися нескінченні дзвінки. І невдовзі вона з’явилася на порозі.

-Віддай мені його, – просила вона, – він мій.

-Ти, випадково, двері не переплутали? – уїдливо сказала Інна.

Перед нею стояло юна дівчина, просто одягнена, а зачіска з різнокольоровими пасмами не витримувала жодної критики.

“Вона не в його смаку, – промайнуло у жінки в голові, – хоча, якщо попрацювати над іміджем, вона просто красуня, які великі та виразні у неї очі!”

-Не переплутала, – була зухвала відповідь, – ти ж Інна, його дружина. Поки що дружина! У тебе немає дітей… А в мене з ним будуть!

– Багато ти знаєш, – розгубилася Інна, – ну добре, проходь, – прочинила вона ширше двері. – Чай чи щось міцніше?

-Я веду здоровий спосіб життя, – обурилася гостя.

-Ну, хоч це вже добре! Приймаю твій виклик, готова його відпустити. А чи знаєш ти, що у В’ячеслава Павловича…

-У Славика, – поправила Інну дівчина.

-У Славика – є деякі прблеми і йому потрібно дотримуватися рекомендацій. Щоранку я готую йому вівсянку.

-Ні, – відповіла та, – я вранці люблю каву із заварними тістечками.

-Ну ось, а йому солодке в жодному разі не можна, – продовжила Інна, – а ще йому не можна солоне та смажене. І важливий міцний і здоровий сон. Він любить, щоб щоранку я подавала йому чисті шкарпетки та випрасувану білу сорочку. В’ячеслав…

Вірніше, Славко, не любить дарувати подарунки, вважаючи це марною тратою грошей, а особливо шкодує на квіти. Ні, коли він залицявся до мене, то дарував мені гарні букети. А тепер лише двічі на рік – у День народження та на 8 березня!

І не дай Бог йому занедужати, він стає абсолютно безпорадним і примхливим. Я ночі безперервно просиджую біля нього, міняючи холодні пов’язки на його лобі, годую його з ложечки.

Вдома завжди потрібно виглядати добре, халат доречний лише після душу перед сном. Зустрічати з роботи його потрібно в гарній сукні, на підборах, з зачіскою та макіяжем. А вранці також проводжати. Тож усі ці джинсики, шортики, топики доведеться викинути.

Та вони й ні до чого, ми однаково з ним жодного разу не були на морі у відпустці. У гіршому випадку, він не бере відпусток, у кращому – ми відпочиваємо, вірніше, трудимося, не розгинаючи спини, на дачі у свекрухи.

Ах так, перейдемо до свекрухи, ця жінка зовсім нестерпна. Бачиш, Славко у неї єдиний син, і вона любить його найбільше у світі, і з такою ж пристрастю нелюбить ту, яка в неї забрала дитину.

За п’ятнадцять років вона жодного разу не сказала мені дякую, а навпаки, увесь час робить зауваження. І хоч за цей час вона досить постаріла, але не перестала бурчати. До речі, Ольга Миколаївна погано ходить, і ми збиралися забрати її до себе найближчим часом. А ще…

-Досить, – рішуче підскочила суперниця, – мені цього достатньо. Не потрібен мені твій чоловік, залиши його собі разом із його матір’ю!

І вона гордо пішла, голосно зачинивши двері!

А невдовзі чоловік повернувся з роботи, вручив Інні букет її улюблених фіалок і із задоволенням почав уплітати картоплю зі смаженою курочкою, незважаючи на те, що вона приготувала йому легкий салат з авокадо. Тому що ніяких проблем в нього і близько немає.

Подзвонила свекруха та сказала, що обов’язково завтра приїде, щоб попрощатися та взяти ключі від квартири. Адже поки вони відпочиватимуть на середземноморському курорті, вона береться поливати квіти.

Валізи вже зібрані.

А дитину… Дитину наша героїня ще народить, принаймні їй це підтвердили після її останнього обстеження.

КІНЕЦЬ.