– Я вам ще раз повторюю, чоловіче, не можна у відділенні залишатися на ніч! – вимовляла дівчина в білому халатику чоловікові з дуже сумним обличчям.

– Ну, у нас же ювілей, п’ятдесят років спільного життя… невже не можна зробити виняток, сестричка? – просив старий.

– Не можна! – Сказала, категорично вона. – Правила одні для всіх, хоч п’ятдесят років, хоч сто. Ідіть додому.

І чоловік, похиливши голову, поплентався до виходу. Ювілей був сьогодні, і Ігор Васильович просидів у дружини в палаті аж до пізнього вечора.

Але йому так хотілося провести з Любою і цю ніч, як ту, найпершу після весілля, коли вони були в полі і у величезній копиці сіна милувалися зірками, повним місяцем, вдихали аромат трав і цілувалися до ранку.

Там же зустріли світанок і заприсяглися, що щоночі саме цього числа разом дивитимуться на зірки і загадуватимуть бажання наступні роки.

Ось і зараз він мріяв зустріти з коханою світанок і загадати бажання, щоб вони прожили ще один рік без недуг і негараздів.

Не вийшло. Сльози наверталися на очі, коли він ішов темною вулицею і на зірки не дивився.

Потім раптом підняв голову вгору і побачив це чудове зоряне небо, але він відчув, що втрачає рівновагу, і опинився на асфальті

Микола Бондаренко повертався додому, просидівши в офісі до найпізнішої години. У цьому не було великої потреби, але він ніколи не поспішав додому.

Всі ці сімейні радощі йому були не знайомі. Навіть свята він не любив, хто їх всіх вигадав? І взагалі вираз «сімейне свято» дратував.

Не має сім’ї. Мами з татом пне стало, ні сестер, ні братів. І дружини немає, та й не передбачається. Звідки їй взятися, якщо він, замкнутий і запрацювавшись, взагалі не приваблював жінок.

Та й йому ніхто не подобався. Ну хіба що Марія із сусіднього відділу. Але вона, не дочекавшись його зізнання, вискочила заміж і вже вагітна. Яка тут може бути розмова.

Так і йшов він вулицею, розмірковуючи про своє самотнє життя. Вдома на нього чекав телевізор із нічними новинами, в холодильнику пельмені, та й все, мабуть. Не життя, а казка! Краще не придумаєш. Або швидше не так: навмисне не придумаєш!

Микола додав кроку і тут побачив попереду самотнього старенького. Він ішов, піднявши голову вгору, і раптом втратив рівновагу.

Він тут же побіг допомогти, тим більше, що пара людей пройшла повз, правда по інший бік неширокої вулиці, але до старенького, не поспішили.

– Ви в порядку? – спитав Микола, нахилившись над чоловіком.

– Мабуть ні. Допоможи встати, ато сам не можу.

Він підвів старого й посадив на лавочку, а потім зателефонував у швидку. Разом із ним і в шавидкій поїхав. А куди йому поспішати? Пельмені зачекають. Дорогою старий розповів йому про свою дружину, як йому не дозволили з нею залишитися і ось через це і сталася вся ця ситуація.

Привезли Ігора Васильовича в те саме відділення де була його дружина, зробили всі неопхідні процедури, і він знову почав просити відвезти його до дружини в палату.

– Спить вона вже, – сказала та сама чергова медсестра. – Завтра вранці можете прийти, а зараз до себе в палату, вам ніч потрібно під наглядом провести. Ходімо, проводжу.

Микола побажав йому на добраніч, викликав таксі і поїхав додому. Але наступного дня в обідню перерву прийшов його відвідати. І знайшов у палаті у дружини. Сива симпатична бабуся тримала чоловіка за руку і посміхалася.

– А світанок ми разом зустріли, – хитро підморгнувши, сказав йому Ігор Васильович.

І вираз обличчя в обох був такий щасливий, що Микола щиро позаздрив.

Виписали їх разом. Микола забрав їх та привіз додому. Жили вони на околиці в маленькій добротній хатці. Чисто, затишно, по-старому: серветки навколо, картинки на стінах.

Дорогою заїхали в магазин, продуктів купили. Любов Степанівна запросила до столу. А потім Микола почав прощатися, обіцяючи відвідати їх у суботу.

– Що купити, кажіть відразу. І давайте прямо список складемо, я все привезу.

Старенькі особливо не соромилися, список склали, і Любов Степанівна сказала:

– Тортик ще купи, синку. Аллочка із доньками приїде, обіцяла. Це наша онука, в селі живе. Ми їй про недуги свої не розповідали, у неї своїх турбот повно, з дітьми. А зараз ось вирішила відвідати нас.

Ігор Васильович простягнув йому гроші на продукти, сказавши, що відмова не приймається. Довелося взяти, не сваритися ж зі старим. Але Микола купив набагато більше, ніж було у списку. Гарно одягнувся і вирушив у гості.

Зустріли його привітно. Ігор Васильович сидів за столом, навколо якого клопотала Любов Степанівна. На підлозі грали в якусь гру дві кучеряві дівчинки, а пакети з його рук взяла молода жінка та віднесла їх на кухню.

– Познайомтеся, Миколо. Це наша внучка Аллочка, – сказала господиня.

І цей погляд уважних, трохи прискіпливих очей одразу припав йому до душі. Жінка простягла руку, яку він не просто потис, а ще й поцілував, як у кіно.

– Який ви галантний, – усміхнулася Алла і покликала всіх до столу.

Потім було знайомство з дівчатками, п’яти та шести років. І в Миколи було так добре на душі, начебто всіх цих людей він давно знав. Вони знову говорили про ту незабутню зіркову ніч, яка стала для літніх «закоханих» щорічною традицією.

З сумом згадали інших членів сім’ї, яких не стало: мати та батька Алли та її чоловіка. Усіх утрьох не стало, коли вони їхали в машині. Так Алла втратила чоловіка та батьків, а старі доньку та двох зятів.

Це сталося три роки тому. З тих пір літня мати нездужає. Старий тримається, а Алла всю себе присвятила дочкам.

Миколу дуже зворушила ця історія, і він пообіцяв допомагати своїм новим знайомим, доглядати їх. Алла подякувала і сказала, що приїжджатиме частіше.

Вони зустрічалися ще не раз у будинку Любові Степанівни та Ігора Васильовича, навіть не змовляючись. Дівчата буквально бігли до Миколи, закликаючи його грати у свої ігри.

І поступово він став за ними сумувати. А ще більше по Аллі, яка завжди крадькома поглядала на нього, а коли їхні очі зустрічалися, усміхалася так ніжно, що йому хотілося її обійняти.

І одного разу за чаєм, коли Микола наважився запросити Аллу з доньками до себе в гості, Ігор Васильович раптом заявив:

– Досить вам у мовчанку грати, молодь! Проведіть ніч у селі, на природі, помилуйтеся зірками. І тоді зрозумієте, що таке кохання. З онуками ми посидимо.

І того ж дня вони поїхали до Алли в село. Це була дійсно незабутня ніч! Квітучий луг, повний місяць, цикади і міріади зірок на небі стали свідками їхнього кохання.

І самотність відступила. Невдовзі зіграли весілля. У Миколи з’явилася велика родина: чудові люди похилого віку, чарівні доньки і кохана всією душею дружина, яка називала його завжди «мій Микола». І від його самотності не залишилося сліду, і робота пішла на другий план.

Яке це щастя, коли ти кохаєш і коханий, та ще й на свою дитинку чекаєш! А в очах дружини завжди іскряться ті самі зірки, які відображалися в них тієї незабутньої ночі на квітучому лузі.

КІНЕЦЬ.