Тані зателефонував чоловік, і вона дуже зраділа його дзвінку. Вона чекала, що він запропонує їй купити щось із магазину, посидіти разом перед телевізором, подивитися хороший фільм чи сходити кудись. Адже був вечір п’ятниці, і вони могли трохи відпочити. Але чоловік дзвонив не з цього приводу.

Виявилося, що його однокласник, з яким вони не зустрічалися багато років, приїхав із Америки і вони з друзями вирішили поїхати до Карпат трохи відпочити на вихідних.

Таня спочатку подумала, що вони поїдуть сім’ями, але чоловік сказав, що поїдуть вони чоловічою компанією без дружин, як за старих добрих часів, коли вони були молоді. Таня нічого не сказала, але їй стало прикро.

Вони довго відкладали гроші на відпустку, але потім зламалася машина чоловіка, і вони більшу частину грошей витратили на ремонт машини. І все не виходило кудись поїхати відпочити.

Вона мріяла про море, але погодилася б і на Карпати. І ось вона відключила телефон після розмови з чоловіком, сиділа у повній маршрутці та думала про своє життя.

Машини не було, їхньою загальною машиною користувався чоловік, йому так зручніше, а їй доводилося їздити на роботу і за сином на маршрутці. Черевики їй треба купити, а грошей не вистачає.

А ще й чоловік до Карпат їде, і цікаво скільки йому коштуватиме ця поїздка? Після неї грошей ні на що не залишиться, але вона нічого чоловікові про це не скаже.

Нехай їде та відпочиває, адже вона не з тих сварливих дружин, про які вигадують анекдоти. Нарешті вона доїхала додому, чоловік теж приїхав. Вони поговорили, чоловік був дуже радий цій поїздці.

Тому вона й нічого не говорила про вартість поїздки та ремонт машини. Вона завжди хотіла бути для нього найдобрішою та найдбайливішою дружиною. Таня сіла на кухні і просто замислилась. Чоловік, побачивши її, стурбувався, вирішив, що їй погано і запропонував узяти відпустку.

Але яка відпустка, якщо без її премій навіть за кредит вони заплатити не могли, не те щоб на ремонт машини чи на відпустку чоловіка. І вона сказала, що з нею все гаразд і хвилюватися нема про що. Не хотіла вона ні на що скаржитися. Ось так і минає життя, а образи накопичуються день у день. Сумно дуже.

КІНЕЦЬ.