Раніше я і припустити не могла, що підготовка до весілля може забирати стільки сил, як фізичних, так і емоційних. А у нас і ще більше енергії пішло, оскільки все було вдвічі швидше, ніж у людей. Бо на той момент я уже носила під серцем дитину.

Коли мій коханий дізнався про вагітність, то без зайвих роздумів пішов по каблучку і вже на наступний день мене чекала романтична пропозиція руки та серця.

Ми думали, що робити пишне святкування просто нема сенсу, але матір Назара наполягала на тому, аби ми якнайшвидше почали підготовку і відгуляли весілля. Вона не хотіла, аби хтось дізнався про причину нашого прискореного шлюбу.

Тому мені нічого не залишалось як погодитись. Все було добре, поки ми не дійшли до етапу складання списку гостей. Тоді майбутня свекруха сказала те, від чого у мене волосся дибки стало:

– Я думала, що твоїх батьків ми запрошувати не будемо. Ти ж сама знаєш, що вони із села, будуть оце соромити тебе і нас у ресторані. Ми потім як іншим гостям у очі дивитись будемо?

Мені захотілось спочатку заплакати, а потім сказати Ніні Олексіївні декілька «ласкавих слів», пощастило, що я вчасно видихнула і стрималася.

На мою думку, те, що мої батьки та родичі проживають у селі, не робить їх неотесаними дикунами. Моя мама має дві вищі освіти і веде онлайн-бухгалтерію для одного доволі великого підприємства.

Тато – директор школи і доволі вихована та освічена людина. Вони живуть там, бо люблять свіже повітря, у вільний час займаються господарством та вирощують овочі в теплицях. Як можна взагалі судити людей за місце їхнього проживання?

– А Ви в курсі, що у вас буде внучка від селючки? Я ж теж у місті тільки 4 роки живу – відповіла я жінці.

Вона поглянула на мене так, ніби я сказала щось незаконне. Але більше до питання запрошення моїх батьків ми не повертались.

А от на весіллі таки було дуже весело, коли випили зайвого її гості і чудили гірше від моїх «селюків». Вже мовчу про свекра, який влаштував бійку із музикантом, бо той відмовлявся четвертий раз поспіль вмикати його улюблену пісню.

КІНЕЦЬ.