Коли я виходила заміж за Захара, то не планувала бути багатодітною мамою. На весілля я вже була в положенні. Коли народився Артур, більшість часу проводила біля дитини.

На чоловіка та хатні справи часу катастрофічно не вистачало. Артурчик був капризною дитиною, багато плакав. Я забулася, що таке повноцінний сон та відпочинок. Захар допізна затримувався на роботі, тож допомоги від нього особливо не було.

Коли сину виповнилося 2 роки, мені стало легше. Ми налагодили режим, хлопчик більше не вередував. Активно ріс та розвивався. Я планувала виходити на роботу, а сина відати до дитячого садка.

Коли проходила медичний огляд, гінеколог шокував – я знову вагітна. Ми не планували другої дитини так швидко, але вирішили народжувати.

На першому УЗД нам повідомили, що це двійня. Історія повторилася знову: недоспані ночі, постійний плач та істерика, але все це варто помножити на два.

Мало того, що грошей потрібно було вдвічі більше, так ще й батьки не захотіли допомагати. У моїх мами й тата велика трикімнатна квартира, яку вони здають в оренду.

Самі ж живуть в селі на дачі. Кажуть, що їм на природі краще. Я попросила, щоб вони впустили нас жити до своєї квартири, але мати відмовила.

Пояснила, що наразі вони роблять на дачі ремонт: проводять воду в хату й планують ванну кімнату. Пенсія мала, а всі витрати оплачують коштом тих грошей, що отримують від оренди.

До свекрухи навіть не телефонувала. Там всі блага та лаври присвячуються молодшому брату Захара. Свекруха зі свекром купили йому квартиру, коли він одружився. А зараз оплачують дітям поїздки за кордон та в санаторії, бо друга невістка не може народити дитини. Ось така несправедливість.

КІНЕЦЬ.