Проводячи свого чоловіка назустріч із колишніми однокласниками, Тетяна не робила йому жодних настанов. Все-таки позаду було 30 років спільного життя. Причому, всі ці роки Тетяна та Дмитро прожили у коханні та злагоді. Звичайно, час наклав свій відбиток на стосунки. Не було тих палких почуттів, які вирували в перші роки після весілля.

Тетяна почала проявляти занепокоєння тільки ближче до півночі, і тільки тоді наважилася зателефонувати до чоловіка. Ось тільки всі її спроби додзвонитися до чоловіка виявилися безуспішними. Усю ніч Тетяна провела на ногах, так і не зумівши заснути. Під ранок вона почула, як відчинилися вхідні двері.

Тетяна не стала влаштовувати розбірки, але, глянувши на годинник, зазначила, що вже було п’ять годин ранку. Дмитро, вважаючи, що його дружина спить, прийняв душ і після цього розташувався в сусідній кімнаті на дивані. Прокинувся він ближче до обіду, і тут же потрапив під суворий погляд дружини.

– Дмитро, нічого не хочеш мені розповісти? – звернулася до нього Тетяна.

– Та загалом нічого розповідати. Посиділи, згадали шкільні роки.

– А те, що ти о п’ятій ранку з’явився додому, це ти нормальним вважаєш?

– Таня, сама розумієш, такі зустрічі рідко бувають.

– А ось твій друг з’явився додому о дванадцятій годині. Я спеціально Марині зателефонувала та дізналася.

Марина була дружиною шкільного друга Дмитра. І вони вже з давніх-давен дружили сім’ями.

– Таня, ти що мені не довіряєш? Ну навіщо треба було дзвонити людям, тільки мене соромиш.

– Дмитро, можеш не приховувати, я все знаю. Мені доповіли, що після вечірки ти вирушив проводити свою колишню однокласницю і перше кохання. Її, здається, Олею звати.

Насправді Тетяна не зідзвонювалася з дружиною найкращого друга Дмитра. І вона не мала поняття о скільки закінчилася зустріч колишніх однокласників і де пропадав її чоловік до п’ятої ранку. Всі претензії, висловлені нею на адресу свого чоловіка, були лише її припущеннями. Але, судячи з того, як напружився Дмитро, у своїх прогнозах вона не помилилася.

– Тетяно, мені неважливо, хто і що тобі доповів. Я й сам тобі все міг розповісти.

– Ну, розказуй, слухаю.

– Загалом розповідати нема чого. Проводив колишню однокласницю до будинку. Вона всю дорогу скаржилася на свою долю. Нещодавно її покинув чоловік. Вона була в такому стані, що мені довелося заспокоювати її.

– Ну і як, заспокоїв.

– Таня, може вистачить чіплятися до слів. У мене з нею нічого не було.

– А шкода, – сказала Тетяна.

– Що шкода? – Запитав її Дмитро.

– Жаль, що нічого у вас не було. Значить, не зміг ти жінку заспокоїти.

Після цієї розмови у Тетяни залишився осад на душі. Дмитро, сподіваючись, що дружина відчепиться від нього зі своїми розпитуваннями, вмостився перед екраном телевізора. А Тетяна ні слова більше не сказавши вийшла з квартири. Про дружину Дмитро згадав лише тоді, коли йому захотілося їсти. На плиті їжі не було, і довелося задовольнятися бутербродами. Не з’явилася Тетяна і з настанням темряви.

– Значить, до батьків вирушила, – вирішив Дмитро і ліг спати.

Тетяна прийшла додому тільки наступного ранку. На календарі був недільний день.

– І де ти пропадала? – Запитав її Дмитро.

– Уявляєш, зустріла вчора колишнього однокласника. Він тільки що розлучився з дружиною. І йому зараз так погано, що мені довелося до ранку заспокоювати його.

– Тетяно, це не смішно, – сказав Дмитро.

– Любий, який тут сміх, ось на хвилиночку забігла, щоб узяти дещо з речей. А потім знову до нього піду. Треба ж людину заспокоїти.

– Таня, – підійшов до дружини Дмитро. – перестань ображатися. У мене справді нічого з нею не було.

– А мені яка різниця, що в тебе там не було і чого було. Мені це зовсім не цікаво. Мені вже бігти треба.

– А як же обід? Ти що не збираєшся готувати?

– Діма, але ж ти повинен розуміти, що там людина переживає, важко їй, а ти до мене з якимсь обідом прив’язався.

– Тетяно, почекай, – зупинив її Дмитро. – Якщо ти підеш, то я теж піду.

– Речі допомогти зібрати? – Запропонувала свою допомогу чоловікові Тетяна.

– Обійдусь якось без тебе. Тільки дивися, потім не пошкодуй, назад не повернуся.

– Було б про що шкодувати. Діти у нас дорослі, тож щасливої дороги.

Після такої розмови Дмитро дістав з шафи дорожню валізу і почав збирати свої речі.

– За рештою повернуся потім, – сказав він на прощання своїй дружині.

Коли Дмитро залишив квартиру, то Тетяна замислилась.

– Може, не варто було влаштовувати сварку. Може, справді у нього там нічого не було. А з іншого боку хіба це не зрада, прогулюватися ночами з іншою жінкою, у той час, коли я, не стуляючи очей, переживаю за нього.

Через два дні Тетяна дізналася, що її чоловік після відходу від неї, попрямував до своїх батьків.

– Отже, дарма я себе накручую, – думала Тетяна. – Виходить вона йому не потрібна.

Пройшов місяць.

Тетяна та Дмитро жили окремо. І ніхто з них не намагався піти першим на примирення. У тривалій сварці закінчення не передбачалося. Але незабаром доля зробила свої корективи.

Якось Тетяні зателефонувала її дочка, яка проживала у обласному центрі за тридцять кілометрів від батьківського будинку.

– Мамо, можу тебе привітати, сьогодні ти стала бабусею. Я вже не дзвонитиму батькові. Сподіваюся ви на виписку приїдете до мене.

Дочка Тетяни ні слухом, ні духом не знала про сварку своїх батьків. І була певна, що вони приїдуть разом.

– І що тепер робити? – думала Тетяна. – І перед дочкою буде соромно, якщо я на виписку приїду сама. Та й перед сватами незручно

Того вечора Тетяна зателефонувала своєму чоловікові і розповіла йому про дзвінок доньки.

– Таня, мені крім тебе ніхто не потрібний, – зізнався чоловік, – дозволь мені повернутися додому.

– Гаразд, повертайся, – сказала Тетяна.

КІНЕЦЬ.