Мені соромно перед знайомими, що я розлучаюся вже з третім чоловіком. Заміж вийшла втретє 2 роки тому, зараз сиджу з дитиною у декреті. Двоє старших дітей від першого чоловіка, з другим не було. Ще недавно мені здавалося, що в моєму житті настала біла смуга – хороший чоловік, ще один малюк, велика квартира (в іпотеку).

Але ні, знову сварки, скандали, думки про розлучення та повне нерозуміння, що робити далі у цьому житті. Все почало руйнуватися, коли нинішній чоловік пів року тому втратив гарну роботу. Я розумію, що це неприємна та важка ситуація. Саме тому треба терміново брати себе до рук і шукати нову роботу. Тим більше, якщо в тебе дружина з немовлям у декреті і кредит висить. Але так гадаю я.

А чоловік, схоже, розслабився, став частіше купувати пиво і мені претензії висловлювати. За весь цей час таксував лише небагато. Я виплачувала кредит із дитячих аліментів. Наші заощадження вже закінчуються і треба щось вирішувати. Я не розумію, ось як чоловік може спокійно сидіти без роботи, якщо у нього дружина та троє дітей у будинку?

Я вже мовчу, що на цьому тлі він став агресивним, один раз дав мені ляпас, хоча раніше такого я за ним взагалі не помічала. На той раз, визнаю, я сама його спровокувала, бо ображала і сама на нього замахувалася першою. Але у мене нерви також не залізні. Мені треба думати, чим дітей годувати та як кредит платити.

Я розумію, що якщо найближчим часом щось не зміниться, мене доведеться розлучатися втретє. Я цього не хочу, але так жити теж не зможу. Через постійних сварок і нервування у старшої доньки вже нерви почалися. Мені дуже шкода моїх батьків, які засмутяться, та й незручно перед знайомими, сусідами.

Я, виходить, ніби «бракована» якась, з жодним чоловіком не вжилася. Вже прикидаю, що за фінансами мені буде дуже важко одній із трьома, та ще й із квартирою треба буде щось вирішувати.

Я не розумію, чому життєві труднощі так легко вибивають чоловіків із колії. Із першим чоловіком у мене була схожа ситуація. Роботу він не втрачав, але був їй дуже незадоволений, мало отримував, став сильно випивати. Я пропонувала навіть переїхати, щоб він зміг краще влаштуватись, але йому нічого не треба було.

Я теж, звісно, не свята. Не скажу, що пилю чоловіка цілими днями, але мовчати у мене теж не завжди виходить. Можливо, в цьому я не маю рації. Але мені так набридло все тягнути самій, думати цілодобово, як вирішити ці проблеми, причому ще й маленька дитина весь час на руках. Дайте якусь пораду. Що мені робити?

КІНЕЦЬ.