Тетяну із дворічним сином чоловік вигнав зі своєї квартири, безпідставно зви нувативши у подружній невірності. Дівчина сиділа з дитиною на лавці та nлакала. До неї звернувся молодий чоловік, що проходив поруч, запитав чому вона nлаче. Таня йому все розповіла.

— А до батьків не можеш повернутись? — Запитав хлопець. — Я з дитбудинку, — плачу відповіла дівчина. — Пішли до мене. Ніч уже на подвір’ї. Ранок вечора мудріший.

Там і вирішимо, як бути… Квартира у Стаса була двокімнатною, тож розмістилися без проблем. Таня із сином залишилися жити в нього. А за півроку зареєстрували шлюб офіційно. Чи кохала Таня Стаса. Однозначно не могла відповісти. Але почуття вдячності до чоловіка, у неї зашкалювало. Минуло чотири роки.

Їхньому синові Ігорю вже три роки, Мишку вже шість років. Незабаром хлопчику до школи. І тут почалися дива у поведінці Стаса. Він міг причепитися до Тані через дрібниці, влаштувати сварку, а потім днями не розмовляти з нею. Спершу Таня думала, що з’явилася в нього інша.

Але ні, Стас завжди повертався з роботи вчасно, ніде не затримувався, а у вихідні не виходив із дому. Значить не kоханка. Тоді що? Чому Стас через те, що вона на вечерю приготувала рибу, як хотіли діти, а не курку, як хотів він, влаштував сварку і вже четвертий день не розмовляє з нею і спить на дивані?

Таня намагалася заговорити з ним, але той наполегливо мовчав. Уклавши дітей спати, Таня вирішила, що треба остаточно розібратися з тим, що відбувається. Вийшла у вітальню. Стас сидів за ноутбуком.

— Стас! Якщо ми з дітьми тобі набридли, то й кажи. Ми підемо. Слава Богу моєї зарплати вистачить на те, щоб утримувати дітей! — рішуче сказала вона. — Напевно, це буде вірним рішенням, — сказав Стас і повернувся до неї. Таня побачила на екрані їхню весільну фотографію, а на очах чоловіка сльози.

— Стас! Миленький! Що трапилося? Чому ти плачеш? — кинулась вона до нього. — Я тяжко хворий, Таня. Швидко втрачаю пам’ять. Доводиться записувати все в блокнот, щоб не забувати. А сьогодні мене звільнили з роботи.

Так що вам дійсно треба піти від мене… І тільки тут Таня зрозуміла, як любить чоловіка. — Ніколи не смій мені такого казати! Я нізащо не кину тебе одного… – Діти ростуть. Вони у нас відмінники. Я знаю, Стасе, що ти за нами зараз спостерігаєш з небес, і допомагаєш чим можеш, — казала жінка, промиваючи пам’ятник на могилі.

КІНЕЦЬ.