Я відповідально ставився до вибору своєї майбутньої дружини. Одружуватися мав намір лише один раз і на все життя, тому заздалегідь для себе визначив, якою має бути моя обраниця. Насамперед жінка має бути освічена та з роботою.

Я не хочу утримувати когось власним коштом й вилізти мені на шию та спустити ноги не дозволю. Не мало важливо, щоб господиня була хороша. Ресторани та доставка – це звісно добре, але ніщо не зрівняється з домашньою їжею. Ну і звісно зовнішність теж має значення.

Усі ці якості й знайшов у Христині. Вона мені одразу сподобалася. Ми познайомилися на роботі. Дівчина швидко влилася в наш колектив і якоїсь миті я зрозумів, що хочу аби вона стала моєю дружиною.

Ми почали зустрічатися. Через деякий час з’їхалися. Проживши разом два роки я зрозумів, що маю одружитися. Христина відповіла згодою.

Я був щасливий та задоволений. Почав планувати наше життя й вирішив, що хочу стати батьком. У нашому віці давно пора. Не думав та не гадав, що мої мрії здійсняться так швидко.

Мати Христі на весілля прийшла не сама, а з дитиною. Хлопчик був схожий на дружину, спершу я подумав, що це її брат, але теща заявила: «Скільки могла, стільки й виховувала. Тепер ваша черга!»

Наречена дивилася на мене винуватим поглядом. Пояснила, що хлопчик її син й тепер мусить жити з нами, бо мати відмовляється сидіти з онуком. Я був шокований.

Два з хвостиком роки ми були разом, а вона жодного разу навіть не натякнула на дитину. Я міг розвернутися й покинути її просто посеред бенкетного залу, але не зробив цього. Христина носила під серцем мою дитину.

Жити з брехухою я не збираюся. Подам на розлучення одразу. Від своєї дитини не відмовляюся. Після народження немовляти допомагатиму фінансово. Нехай і за це каже спасибі.

КІНЕЦЬ.