Денис стояв біля паркану. Сьогодні вихідний, тому вирішив навідатися до будинку, де пройшло його дитинство та юність. Вже 5 років ніхто не живе у тому будинку. Матері не стало, коли хлопцеві виповнилося двадцять років. Батько, за життя мами, приїжджав до них двічі. Вперше, коли хлопчикові було 10 років.

Він думав, що тато на День Народ ження приїхав, подарунок привіз. А той жменю цукерок насипав і пішов. Вдруге він побачив батька, коли мама вже хво ріла. Приїхав спитати у мами… кому дістанеться будинок, коли її не стане. Денис почув ці слова.

Він прогнав батька, і звелів йому не повертатися. Потім довго сидів у дворі й nлакав. Коли ввійшов до дому, мама покликала сина до себе, погладила його руку і сказала: — Все налагодиться. Я завжди буду поруч. У червні мами не стало. Сусіди доnомогли з проводами в останній шлях.

Без мами життя зупинилося. Добре, що сусідська дівчинка Настя приходила щодня до нього. Їсти приносила, що її мати приготує, посидить, поговорять.

Розговорилися до того, що Настя освідчилася йому в kоханні. Чотирнадцять років, а туди ж. Денис пообіцяв дочекатися її повноліття, потім поговорити на цю тему.

Смішно це згадувати. Денис поїхав на навчання, Настю більше не зустрічав, бо не приїжджав більше. Іноді, приїде, постоїть біля будинку, піде до мами на моrилку і назад до міста. Там у нього кімната в гуртожитку. А нещодавно попередили, що це останній рік. Потім доведеться винаймати житло…

Дівчина увійшла у двір. У цій красуні хлопець насилу впізнав Настю. А дізнавшись, усі слова забув: — Я виросла. Пам’ятаєш, що мені обіцяв? – сказала дівчина. — Пам’ятаю, — сказав Денис. — Виходь за мене заміж. Дівчина засміялася. Цих слів вона чекала цілих п’ять років.

— А ти спершу позалицяйся до мене, — посміхнулася дівчина… Весілля зіграли за півроку. До міста вирішили не переїжджати. Залишаються жити у селі. На своєму подвір’ї, у своїй хаті. А куnити квартиру в місті та переїхати туди, можуть і пізніше…