Леся побігла вниз по сходах і швидко пішла вздовж вулиці, туди, де могла б не думати про те, що зараз побачила й почула.

В слід їй ще чувся голос її чоловіка Олега:

– Олеся, зупинись!

Але молода жінка вже не чула його.

Пів години тому сталося щось просто незбагненне…

…Леся підійшла до будинку батьків її чоловіка з пакунком у руках.

Вона дістала ключі, які напередодні попросила у свекра, й відкрила двері.

Леся хотіла залишити для Олега подарунок на день народження. Свято мало відбутися завтра у цьому будинку.

Дівчина зайшла в коридор і раптом застигла від несподіванки.

З кімнати чулися якісь голоси й сміх.

– Мабуть подруга до свекрухи зайшла, – вирішила Леся. – Піду хоч привітаюся…

Вона підійшла до кімнати. Двері були відчинені. Жінка зайшла всередину й оторопіла від побаченого…

Там був її чоловік Олег з її свекрухою Оленою!

Леся безсило притулилася до стіни. Хто б міг подумати! Мачуха ж старша за свого пасинка на вісімнадцять років!

Так, вона прийшла в їхню родину, коли Олегу було вже двадцять, але щоб дійшло до такого!

Лесі стало дуже соромно…

–Яка ідилія! – вигукнула вона. – Я не вам не дуже завадила?

Олена Олексіївна ахнула від несподіванки і сховалась під ковдру, а Олег так і застиг, не в змозі вимовити жодного слова.

Нарешті він отямився й вигукнув:

– Олесю, послухай, це не те, що ти думаєш!

– Мені достатньо того, що я побачила, Олеже. Та й почула…

– Лесю, послухай, – сказала Олена Олексіївна. – Не роби поспішних висновків і різких рухів. І взагалі, як ти тут опинилася?

– Подарунок для чоловіка хотіла залишити… Владислав Михайлович дав ключ, сказав, що вдень вас не буде вдома.

Леся взяла пакуночок і кинула його чоловікові. Він спробував зловити подарунок, але не зумів і парфуми розплескалася по підлозі.

Леся побігла вниз по сходах, геть із цього будинку…

– Швидше, швидше… – думала вона.

Слідом кинувся Олег, та вона вже не чула, що він там говорив…

…З чоловіком вони прожили щасливих п’ять років. Познайомились вони в кафе, де працювала Леся, вона тоді була студенткою і, приїхавши зі свого невеликого села, намагалася “зачепитися” в місті.

Їй пощастило з роботою, в гуртожитку дали кімнату. Легка на підйом Леся швидко знаходила з усіма спільну мову і незабаром знайшла багато друзів.

Симпатичний хлопець, що часто заходив в кафе, одразу сподобався дівчині, але вона не подавала виду і не хотіла чекати, коли гість сам спробує познайомитися з нею, оскільки за його поведінкою Леся безпомилково визначила, що теж йому подобається.

Залицявся Олег красиво, і коли він запропонував Лесі вийти за нього заміж, дівчина була на сьомому небі від щастя.

Вона із задоволенням поринула в життя заміжньої жінки, готувала йому обіди, вечері й смачні сніданки, намагалася гарно виглядати, вчасно наводити порядок в квартирі, власноруч прасувала сорочки чоловіка і бачила, що він теж щиро радіє їхньому простому сімейному щастю.

Леся мала хороші стосунки зі свекром і свекрухою, і вона ну ніяк не розуміла, чому Олег недолюблює доглянуту і веселу, таку просту Олену Олексіївну.

А виявилося, що все це комедія й фарс… Насправді між ними існує ось такий зв’язок…

Роздумуючи над цим, дівчина бігла все швидше і швидше, сльози стояли в очах, і вона нічого не бачила перед собою.

Вона не помітила, як вибігла на перехід і схаменулась тільки, почувши поруч звук гальм.

– Ти що, зовсім, чи що?! – крізь туман у голові почувся гучний голос водія.

Він підійшов до неї і раптом здивовано відсахнувся – обличчя дівчини було заплакане.

– Оце так! – чоловік підняв її за лікоть. – Давай, сідай, відвезу тебе у лікарню…

В машині Леся ніби отямилась. Вона повернулась до чоловіка:

– Ні, прошу вас! Не треба в лікарню, зі мною все гаразд.

У сумочці безперервно дзвонив телефон. Це був Олег, але Леся й не думала після всього побаченого брати слухавку.

Мабуть, не бажаючи змиритися з її втечею і тим, що вона побачила і розкрила їхню таємницю, він надіслав повідомлення:

«Навіть і не думай сказати батькові, у нього серце, ти будеш винною, якщо з ним щось трапиться. Вибач мені, але я давно люблю Олену, відколи вона прийшла в наш дім. Щоб приховати це, я й одружився з тобою. Сподіваюся, ти зрозумієш. Олена – справжня…»

Далі Леся не хотіла читати палкі зізнання колишнього вже чоловіка про його почуття до мачухи… Вона видалила повідомлення і заблокувала номер Олега.

– Та що ж трапилося в тебе? – спитав незнайомець і Леся вперше за весь цей час відзначила, що він молодий, гарний і, мабуть, розумний і дбайливий.

Вона невесело посміхнулася.

– Ну що ти втрачаєш? – подумала вона. – Незнайомцю ще простіше розповісти…

– Я щойно застала свого чоловіка з його мачухою, – просто сказала вона.

Незнайомець присвиснув.

– Оце так! І чого йому не вистачало? З такою дружиною… – сказав він.

Вони зупинилися біля якогось парку, сіли на лавку і розмовляли так, наче давно вже знайомі.

Леся розповіла і про побачене, і про повідомлення чоловіка.

– А найгірше в цій історії буде моєму свекру, – сказала Леся. – Мене обдурила лише одна близька людина, а його аж двоє рідних людей, яким він вірив…

– Що будеш робити? – поцікавився чоловік. – Розкажеш йому?

Дівчина похитала головою:

– У нього серце…

– У тебе є, де переночувати?

– Переночую в подруги, а завтра поїду до себе в село, у мене там від батьків будинок залишився.

– Ходімо, проведу тебе хоч. Потім за машиною повернусь…

Тільки опинившись у подруги, Леся зрозуміла, що вона навіть не запитала імені нового знайомого.

Але він запропонував завтра завезти її додому, і дівчина погодилася. Подруга, як могла, втішала Лесю, але та все одно не спала всю ніч, думаючи про те, чому їй у житті довелося зазнати такого розчарування і зради.

Може, вона надто хотіла залишитись у місті, а тому якісь дрібні деталі спілкування її чоловіка з Оленою Олексіївною були просто недоступні їй.

Вона не помічала ні випадкових, закоханих поглядів Олега на мачуху, ні періодичних, жартиків з таємним змістом.

Розумна Олена Олексіївна все це швидко переводила в жарт, і тільки зараз Лесі відкрилася ця правда. Яка ж вона була нерозумна!

А якщо дізнається свекор, він, мабуть, залишить без усього свого сина, в тому числі, і без хорошої посади в компанії, де сам Владислав Михайлович був співзасновником.

Залишить, якщо не заслабне, після того, як він дізнається… Ні, не може вона, Леся, так вчинити з людиною, яку поважала і до якої встигла звикнути…

…Наступного дня новий знайомий, якого звали Леонід, відвіз її у село. Дівчина оселилася в старенькому будинку батьків і почала налагоджувати побут, намагаючись у справах і турботах забути про те, що сталося.

Вона розлучилася з чоловіком і тепер могла спокійно продовжувати жити далі, незважаючи на порожнечу в душі.

У селі вона влаштувалась працювати у школу вчителькою і стала із задоволенням займатися улюбленою справою.

Леонід частенько заїжджав до неї в гості – побалакати, попити чаю, і невдовзі дівчина зрозуміла, що їздить він не просто так.

Молодий чоловік боявся зізнатися Лесі в тому, що відчуває до неї щирі і глибокі почуття, боявся, що вона не повірить йому після всього пережитого, але Леся поступово відходила від обману, з яким їй довелося зіткнутися, і через два з половиною роки вийшла заміж за Леоніда.

Вони знову жили у місті, у власній квартирі чоловіка. Він, як і Леся, теж залишився без батьків, і рідних людей, окрім самих себе, вони не мали.

Якось вони гуляли втрьох у парку. Леонід з гордістю ніс на руках їх первістка.

Раптом вони зустріли колишнього свекра Лесі! Він підійшов до них, і, на здивування дівчини, по-батьківськи обійняв її. Привітавшись, він запитав:

– Що ж ти тоді нічого мені не сказала, дівчинко?

Зрозумівши, про що він говорить, Леся відповіла:

– Я не могла, переживала, що у вас серце…

Чоловік засміявся:

– Та я ще ого–го!

–Ви що ж, Владиславе Михайловичу, все дізналися? – спитала його Леся.

– Виставив їх обох, сказав, щоб і духу їх не було. Ти коли пішла, Олег мені наплів, що до коханця ти побігла, кинула, мовляв його, напередодні дня народження.

Я тоді ще подумав – невже я помилився, я ж в людях рідко помиляюся.

Для мене ти була найсвітлішою людиною у нашій родині. Час минув, і я почав Олену підозрювати. Ну і встановив потай камери.

Думав, вона сторонніх сюди водить, а виявилося… І розмову я їх почув про той день, коли ти втекла, так і зрозумів, що ти все бачила…

Тепер один залишився, тільки помічниця зі мною в домі живе і все, більше нікого. Думав тоді, що не витримаю, але як бачиш, впорався.

Лесі стало шкода свекра – він був хорошою людиною і теж не заслуговував на таке від своїх близьких людей.

Вона обійняла його і постаралася в подальшому підтримувати…

…З того часу Леся та Леонід відвідували чоловіка, спочатку нечасто, а потім почали приходити частіше і навіть разом із Владиславом Михайловичем зустріли Новий рік.

В ньому вони знайшли батька, а він знову відчув сімейне тепло і небайдужість когось близького до себе і свого життя.

Можливо, згодом Владислав Михайлович і пробачить колишню дружину та сина, але зараз він не готовий до цього…

КІНЕЦЬ.