З майбутньою дружиною я познайомився у студентські роки. Закінчивши університет, ми побрались. У мене прекрасні стосунки з родичами Насті. Її мама ставиться до мене з повагою, ніколи не намагалась чимось дорікнути. У нас завжди було взаєморозуміння.

У Ніни Степанівни, крім доньки, є ще старший син. Але я ніколи не відчував, щоб вона ставилась до мене якось гірше, ніж до Віталіка.

За два роки у нас із дружиною народився первісток. А згодом і донечка. Тест із тещею неймовірно тішились, що нарешті мають внуків. Вони їх дуже люблять.

Завжди приходять у гості з якимись подарунками для малечі. Син з донькою теж тягнеться до рідних. А я радію, що у нас такі прекрасні родинні відносини.

Брат Насті поки що не подарував батькам онуків. Йому вже тридцять три роки, але вони з дружиною вирішили спершу пожити у власне задоволення, а тоді вже планувати вагітність.

Але недавно дружина повідомила, що її брат скоро стане батьком — невістка при надії. Ми раділи почувши таку новину. І наші діти з нетерпінням чекали на появу двоюрідного братика чи сестрички.

Якось, я завітав до тещі, від неї якраз виходила її рідна сестра. Тітка Зоя промовила:

— Нарешті у Ніни буде рідний онук!

— Тобто? Не розумію.

— Знаєш, як в народі повелося, що будь-яка матір з нетерпінням чекає, коли ж син подарує нащадків,- трішки зніяковівши відповіла вона.

Ми попрощались, але для мене відкритим залишилось питання, як одні внуки можуть бути ріднішими за інших?

КІНЕЦЬ.