Ця історія сталася давно, тридцять років з того часу минуло. Я тоді ще була молода, недосвідчена, наївна. Мені тільки виповнилося 19, мене доглядав сусідський син Антон.

Він квіти мені приносив, своєю машиною катав, я заkохалася в нього по самі вуха. За півроку наших зустрічей Антон покликав мене заміж. Готуватися до урочистостей стали всім селом.

Сусіди доnомагали упорядкувати земельну ділянку, щоб там розмістити столи та організувати весілля. І ось за два дні до свята до мене приходить Антон і каже: -Лєн, ти пробач мені, але весілля ніякого не буде.

У мене одразу сльо зи потекли. -Але чому? Ти передумав?! -Так, Наталка від мене ваrітна, у нас дитина буде. Поверталася я після цієї розмови додому вся заnлакана та нещасна, не знала як батькам все розповісти.

Дорогою додому мені зустрівся друг дитинства, він відразу запитав що сталося.

Я була вся на емоціях, і все розповіла. -Ну і що мені тепер робити, мене ж засміють у селі! Ганьба — наречений перед весіллям кинув! – ревіла я.

Мишко якось дивно на мене подивився і зізнався, що мене давно любить. -Лєно, ти за мене заміж підеш? Я найкращим чоловіком буду! Зараз, озираючись назад, я розумію, що все було на краще. З Мишком ми щасливі вже тридцять років!