Своїх батьків я практично не пам’ятаю, вони поkинули мене, коли мені було лише два роки. Батько пішов від мами, спільної мови не змогли знайти, а мама не планувала залишатися самотньою матір’ю.

Вона розраховувала ще налагодити своє особисте життя, а дитина була для неї тягарем. Саме тому мене відправили жити до бабусі до села.

Після цього мама відлетіла закордон із kоханцем. Насправді мене бабуся виростила і виховувала до 5 років. У мене є тітка Галя, вона молодша сестра моєї мами.

Вона була давно заміжня, але дітей не було. Коли бабуся ослабла, вона її доглядала, а мене вирішила забрати до себе. Так я опинилась у їхній родині.

Тітка Галя мене виховувала як рідну дочку, її чоловік теж чудово ставився до мене і став для мене справжнім батьком. Згодом я навіть стала їх називати «мама» та «тато».

Я була рада, що мені так пощастило опинитися під опікою цих добрих людей. Саме завдяки їхній підтримці я стала тим, ким зараз є. За спиною дві вищі освіти та власна справа. Останні п’ять років я щасливо заміжня. Про батьків ніколи не забувала, часто їх відвідую.

Вони все чекають і ніяк не дочекаються онуків! Все було гладко та спокійно до появи моєї рідної мами на горизонті. Вона помиритися хоче, а в мене жодного бажання немає з цією людиною взаємодіяти.

КІНЕЦЬ.