Володимир ретельно готувався до втечі від дружини. Чому до втечі? Чому не піти нормально? Бо одного разу він напівжартома запитав: — Мила, а що ти зробиш, якщо я вирішу піти від тебе? Галя уважно подивилася на чоловіка, а потім докладно пояснила, що з ним і його kоханкою зробить.

— Тобі б сценарії фільмів жа хів писати! — збліднувши від стра ху, сказав Володимир. І почав готуватися до втечі. Склав дещо з речей у стару спортивну сумку, зверху поклав старі журнали та поклав у комірчині.

— Деколи хочеться прочитати старі, добрі журнали. Нехай вони тут полежать, – пояснив він дружині. І ось настав день, точніше, ніч втечі. — Я спати. Довго не засиджуйся, – сказала Галина чоловікові.

Володимир сидів до першої години ночі. Щоб дружина міцніше заснула. Потім підвівся, забрав сумку з речами і вийшов із квартири. Вийшовши із під’їзду, вирішив замовити таксі. І тут виявив, що телефон залишив удома. Залишивши речі у ніші на першому поверсі, піднявся на свій поверх.

І тут друга напасть – він забув ключі. Довелося дзвонити у двері. Дружина відчинила. — Вибач, кохана, ключі та телефон забув, — повинився він. — А ти де був? – здивувалася дружина.

— Погуляти вийшов. Ти уявити собі не можеш, яка чудова на вулиці погода. Заберу ключі та телефон, і піду. А ти спи. — Довго не затримуйся, — проінструктувала його дружина і попрямувала до спальні.

Володимир, забравши телефон та ключі, вийшов. «Ух, пронесло», полегшено зітхнув він. Спустившись на перший поверх, виявив, що сумки з його речами немає. «Не може такого бути! О другій годині ночі! Кому знадобилося шастати в цій ніші?!», вже не витерпів чоловік.

Вийшов із під’їзду, звалився на лаву і уткнувся обличчям у долоні. Просидівши півгодини, дійшов висновку — сама доля була проти його втечі! З опущеною головою він повернувся додому. Наступного дня він відправив повідомлення Томі: «Між нами все закінчено. Не дзвони мені, і не шукай зустрічей!», а потім заніс телефон kоханки до чорного списку…

КІНЕЦЬ.