— Доню, сидячи вдома чоловіка не знайдеш! Он, виставку у нас якусь відкрили. Сходила б, на людей подивитися, себе показати. Дивишся і познайомилася б із кимось. Тобі вже тридцять. Онука мені час наро джувати… Інна від нотацій мами втекла до подруги. — Подруго, ти красуня, розумниця.

Чоловіки на таких облизуються. Нова виставка відкрилася. Може сходиш? Я б з тобою пішла, та дітлахів дівати нікуди… «І Тоня про виставку заговорила, з натяком на «познайомитись», сумно посміхалася Інна, повертаючись додому. Біля під’їзду сіла на лавку. Раптом поряд сів чоловік.

Інна спершу зляkалася, потім побачивши, що той пристойно одягнений, трохи заспокоїлася. Раптом чоловік заnлакав. Так nлачуть діти, яких обра зили. — Чоловіче, вам поrано? Може швидку викликати? — Дружина розлу чилася і поїхала в Америку з новим чоловіком… Сама гаразд… Поїхала, і поїхала…

Але вона дочку мою, кохану, з собою відвезла… — і чоловік заnлакав навзрид. Від чоловіка несло міцними напоями. Інна простягла йому пляшечку з водою. Той відпив. Ще трохи поnлакав і заспокоївся. — Спасибі вам. Можна попросити вас викликати таксі. Я розбив свій телефон.

Дівчина набрала номер і простягла йому телефон: — Вулиця Гончара 31, — підказала вона. Чоловік викликав таксі та повернув телефон Інні. На другий ранок Інна снідала пиріжками, приготовані мамою, коли у двері подзвонили. Відчинила мати. Інна почула голос чоловіка. Незабаром увійшла мама, несучи величезний букет, а за нею йшов вчорашній незнайомець. — Як ви мене знайшли?! — Здивувалася вона.

— Запитав у жінки в під’їзді, де мені знайти найпрекраснішу з найпрекрасніших, і вона назвала мені номер вашої квартири, відповів чоловік і продовжив, — я вчора був напідпитку, не ризикнув сісти за кермо, залишив тут машину, а сьогодні приїхав забрати її. Заодно зайшов подякувати вам за допомогу та співчуття. — Ви правильно зробили, що не сіли за кермо. А ось те, що п’єте — це поrано. — Я не пью.

Просто вчора так вийшло, – виправдався чоловік. — А що ви все на ногах? Гарячий чай, пиріжки на столі, мийте руки і сідайте за стіл. – Як ви плануєте провести вихідні? — поївши і випивши чаю, спитав Антон у Інни. – Ви знаєте, тут у нас виставка відкрилася. Чи можна вас туди запросити? — І ви туди ж, — здивувалася дівчина. — Доля, — посміхнулася мама. Через чотири місяці Інна та Антон розписалися у РАГС – і. Дівчата, не сидіть удома…

КІНЕЦЬ.