Закінчивши школу, Марина поїхала до міста вчитися, повернулася до села, влаштувалась працювати бухгалтером. Потім вийшла заміж за тракториста Сергія. Разом організували фермерське господарство, поступово обростали добром. Народили двох дітей. Якось до Оксани приїхала молодша сестра.

Та поїхала до міста, вийшла там заміж та приїжджала у гості завжди весела. А цього разу приїхала сумна. — Що трапилося? — Запитала Оксана. — Виручай, Оксано, терміново гроші потрібні, — відповіла Олена. — Багато? — Сто п’ятдесят тисяч. Оксана аж на стілець від несподіванки впала. – Звідки у мене такі гроші? І навіщо тобі така величезна сума? — Треба. Ну то що, виручиш? —

Немає таких грошей у мене. Ти знаєш скільки грошей йде на корм худобі? А на дизпаливо для трактора? А на бензин для вантажівки? Чи ти думаєш, що наше з Сергієм господарство тільки прибуток приносить? Помиляєшся. Воно ще й великих вкладень вимагає. — Так я ж поверну.

— Повернеш. Не сумніваюся. Тільки поки ти повернеш, у мене худоба з голоду подохне. Немає у нас вільних грошей, Олено. Ні. — Значить , не даси?

— Не дам, — відповіла Оксана. — Ось як відчувала, що не треба було їхати до тебе! Ну яка ти після цього сестра? — З образою сказала Олена.

— Ну якщо хочеш так вважати, то продовжуй так само… Але Олена вже не слухала сестру. Вискочила з дому, сіла у машину та поїхала собі. – На своїй машині катається, а гроші у мене просить! — обу рилася Оксана. А за кілька тижнів зателефонувала однокурсниця з міста, і сказала, що чоловік її сестри набрав кредитів, а погасити їх не може.

— Ось куди вона хотіла гроші, — зрозуміла Оксана. — Захотіли жити на своє задоволення, наробили борrів, а сплатити не змогли. От і прибігла до мене сестричка. Цікаво, якби у мене були такі гроші, і я б позичила їй, то скільки часу вони тягли б із поверненням? І чи повернули б взагалі?

КІНЕЦЬ.