Коли я вийшла заміж за Дмитра, його батьки подарували нам будинок, а самі оселились у квартирі, яка дісталась їм спадок від дідуся. Я була впевнена, що вони віддадуть цю квартиру нам, але свекруха пояснила, що будинок для них двох завеликий і поратися самій вже немає сил — у квартирі буде легше.

Але вона висунула одну умову. Раніше, на свята в цьому домі збиралась уся їхня рідня, бо тут вдосталь місця. Приїздили старші сестри та брат Дмитра зі своїми сім’ями, свекрушин брат з дитиною та дітьми. Загалом тринадцять осіб.

Через це, умова полягала в тому, що всі свята так само будуть проходити у цьому будинку. Дмитро без роздумів погодився. І я була не проти підтримувати міцні родинні зв’язки. Але після двох років такого життя, не лише я, але Дмитро проти подібного святкування.

Він розповів, що коли гостей приймала його матір, то кожен із запрошених відповідав за якусь страву. Моя свекруха відповідала за гарячі страви, чоловікові сестри приносили салати, а дядькова та братова дружини домовлялись про десерти та випічку. Таким чином, свекрусі не доводилось два дні простоювати на кухні й стіл ряснів розмаїттям страв.

Тепер все інакше. Дмитро сам купує усі продукти й ми за три дні до святкування розпочинаємо підготовку. Таке враження, що до весілля готуємось кожного разу.

Але на цьому все не закінчується. Після гостини на нас чекає миття посуду і генеральне прибирання. Складається враження, що не п’ятнадцять людей святкували, а справжній натовп. Ми вже забули, що таке справжнє свято. Бо не відпочиваємо, а працюємо, навіть більш напружено, ніж у робочі будні.

Я попросила Дмитра, щоб він поговорив з матір’ю, адже далі так тривати не може. Та під час їхньої бесіди, свекруха відповіла, що ми ще надто молоді, щоб скаржитись на втому і до того ж добре заробляємо. Кілька разів на рік докласти більше зусиль, нам нічого не варто.

Я тішилась, що у шлюбі матиму велику дружню родину. Що будемо збиратись всі за святковим столом. Але те, що відбувається зараз, абсолютно несправедливо. Діма сказав матері, що тепер святкування будуть проходити в усіх по черзі, або доведеться відмовитись від цієї традиції. Вона досі нічого не відповіла. Але це й не важливо. Рішення ми вже прийняли та від нього не відступимось.

КІНЕЦЬ.