Ми з Юлією Михайлівною не те щоб близькі, а іноді спілкуємося, коли стикаємося на сходовому майданчику. Вона моя сусідка. Юлія Михайлівна досить приємна, цікава, мила бабуся.

Вона мене іноді пригощає своїми кулінарними шедеврами та ділиться мудрістю. Нещодавно вона під час спонтанної розмови сказала, що має день народження незабаром.

Відзначає 90 років, серйозний ювілей. Я тоді ще запам’ятала дату і вирішила про себе, щоб обов’язково зайти та привітати милу стареньку.

Їй взагалі самотньо живеться, діти давно роз’їхалися, рідко бачиться з ними, хоча онуків просто обожнює. Чоловіка давно не ста ло. От і живе старенька одна.

Вона може годинами пролітати про них розповідати. Про день народження сусідки я не забула, купила торт, прийшла спеціально надвечір, щоб не заважати її спілкуванню з родичами, яких вона й так рідко бачить. Коли я зайшла до неї, то дуже здивувалася.

Стіл був практично недоторканий. Бабуся сиділа на самоті і дивилася телевізор. Невже ж ніхто не приїхав? Мені стало дуже прикро за жінку.

Виховала трьох дітей, але ніхто не спромігся знайти пару годин у вихідний день, щоб відвідати матір. Згодом з’ясувалося, що вони навіть не подзвонили. Хіба це по-людськи?

Я просиділа з жінкою довше, ніж планувала. Вона ледве стримувала сльози. Не забувайте своїх батьків. Повірте, у старості ваша увага їм дуже потрібна.

КІНЕЦЬ.