Олексій зі Світланою прожили у шлюбі лише рік. Але й за цей час Світлана встигла вивчити усі звички свого чоловіка. І раптом чоловік став невпізнанним. Зміни у його поведінці були настільки разючими, що Світлана їх просто не могла не помітити.

Якщо раніше Олексій збирався на роботу поспіхом, то тепер він прокидався майже на годину раніше, ніж звичайно. Ретельно голився, неквапливо одягався і міг протягом кількох хвилин розглядати себе в дзеркало, що колись було для нього неприпустимою розкішшю.

Світлана, як і раніше, була закохана у свого чоловіка і його поведінка насторожила її.

– Не інакше закохався у когось із співробітниць офісу, – думала Світлана. – А як же я? Хіба можна ось так швидко розлюбити людину?

Переживання Світлани підтвердила її рідна тітка Віра Михайлівна, яка працювала у тому ж офісі, що й Олексій. Саме вона й допомогла Олексію із працевлаштуванням.

Світлана була на роботі, коли її телефон задзвонив.

– Світлано, ти за своїм чоловіком нічого не помічаєш дивного, – спитала Світлану Віра Михайлівна.

– Тітко Віро, звичайно, помічаю, – з сумом у голосі промовила Світлана. – На мене перестав звертати увагу, на роботу щоранку чепуриться.

– Загалом так, – зупинила тітка свою племінницю, – до нас в офіс нещодавно влаштувалася дівчина. Личко у неї гарненьке, та й фігурка нічого. І твій Олексій павичем крутиться навколо неї. Якщо й далі так піде, то піде від тебе чоловік.

– І що ж мені робити? – схлипнула Світлана.

– А я тобі зараз все поясню, тільки все треба буде зробити сьогодні, доки між ними ще нічого серйозного не сталося.

Вислухавши інструктаж від рідної тітки, Світлана з обіду відпросилася з роботи.

Після закінчення робочого дня Олексій повертався додому у піднесеному настрої. Коли він відчинив двері до квартири, то побачив перед собою дорожню валізу.

– Світлано, ти кудись зібралася? – Запитав він у своєї дружини, яка зустрічала його в коридорі.

– Олексію, я думаю, ми поспішили з весіллям, ми явно не підходимо один одному. Оскільки квартира є моєю власністю, то покинути її повинен ти. І не треба зволікати. Іди сьогодні ж.

Для Олексія подібна витівка дружини стала справжнім здивуванням. Його гарний настрій зник вмить.

– Світлано, з чого ти взяла, що ми не підходимо один до одного? – Запитав він.

– Мені здається, що я розлюбила тебе, – сказала Світлана.

– Світланко, ти пробач мені за мою неуважність, за те, що я перестав приділяти тобі увагу. Таке у родинах буває. Ось побачиш у нас все налагодиться.

– Нічого не налагодиться. Ти набрид мені, а я тобі.

– Ти тут явно не права, – намагався переконати свою дружину Олексій, – Я тебе, як і раніше, люблю і не хочу з тобою розлучатися. А хочеш ми відпустку проведемо з тобою на морі?

– Ти ж казав, що у нас грошей замало, щоби відпочивати на морі.

– Та знайду я гроші. А якщо трохи не вистачить, то займу в когось. Ти тільки дай мені шанс, і я зроблю все, що залежить від мене, щоб усе стало у нас, як у перші дні після весілля.

– Я не знаю, чи вийде? – невпевнено промовила Світлана.

І Олексій, відчувши, що Світлана починає здаватися, почав повертати речі з валізи на колишні місця. Після того, як валізу було спустошено, Олексій звернувся до дружини.

– Світлано, а давай сьогодні повечеряємо у ресторані. Ми давно з тобою нікуди не виходили.

– Добре, – погодилася Світлана, але її обличчя, як і раніше, залишалося серйозним.

Коли вони вийшли з ресторану, то вирішили прогулятись додому пішки. Але незабаром хлинув дощ, і поки вони бігли під навіс найближчого магазину, то промокли до нитки.

– Нас у такому вигляді і в таксі не посадять, – сказав Олексій.

– А не треба ніякого таксі, адже дощ то теплий, – засміялася Світлана.

– Який же я не розумний! – раптом заявив Олексій.

– Це чому? – Запитала Світлана.

Тому що перестав помічати, яка ти в мене вродлива!

КІНЕЦЬ.