Сьогодні ранок у нас почався із доволі цікавої заяви мого чоловіка. Чомусь він вирішив, що працювати вдома він уже не буде. Нібито стільки років він мені допомагав, а зараз уже не може і на роботі трудитись, і мої прохання виконувати.

На мить у мене аж рот відкрився від здивування. Мені здалось, що Юра або п’яний, або має температуру. Тому вирішила поцікавитись, з чого такі заявки. Можливо, на роботі хтось вчора розізлив.

– А як справи у тебе?

– Добре – відповів він мені сухо.

– Любий, не повіриш, але я на роботі так само була як і ти. Після роботи ще маю купу справ. Починаючи від приготування їжі, закінчуючи доглядом за дітьми. Та навіть на базар сходити, в супермаркет та принести продуктів потрібно багато сил та часу. Найбільше дратує готувати їсти тричі на день. Не стільки готувати, скільки придумати, що ж такого можна зробити.

В той час Юрій прийшов із роботи, одну тарілку за собою помив і лежить на дивані перед телевізором. Це така його важка робота?

– Знаєш, так справи не буде. Ми разом тут живемо, у нас одна сім’я  і одна хатня робота. Я також ходжу на роботу, але від домашніх обов’язків не відмовляюсь, бо комусь це робити треба. Та навіть дитину треба вчити щось робити вдома, а не тільки чекати, що все поробить мама і лежати на ліжку. Чи ти хочеш, щоб наші хлопці росли невдячними ледацюгами?

Загалом, ми цілий вечір сварились та сперечались. Чоловік вдавав, що мене не розуміє і не чує. Хоча я бачила по очах, що він просто втомився і не хоче іти на контакт. Я думала, що ситуація виправиться, але увечері після роботи Юра знову прийшов додому та розлігся на дивані перед своїми серіалами.

Тоді я зрозуміла, що так справи не буде і почала вигадувати новий підхід. На вечерю приготувала страву розраховану тільки на мене і сина. Ми обоє сіли та поїли, а от Юра нехай іде і собі готує, що йому більше подобається. Захоче їсти, то щось вигадає.

Коли він прийшов на кухню та побачив, що ми їмо молочку кашу із рисом, то скривився, оскільки не любив молочні продукти. Я сказала, що нічого іншого у нас немає і далі собі їла. А чоловік пішов ставити чайник, зробив кілька канапок та відправився спати.

На наступний ранок ми із сином підігріли кашу та також поїли канапок. А чоловік ходив туди-сюди, щось шукав собі перекусити, але так без сніданку на роботу й відправився. А увечері він прийшов додому із пакетом м’яса та зробив відбивні для нас всіх. От тоді я і зрозуміла, що урок пройдено, матеріал засвоєно, можна далі жити і радіти життю.

КІНЕЦЬ.