Цей випадок змусив мене багато що переосмислити. Ніколи не думав, що до таких роздумів призведе грубість офіціантки в сторону моєї супутниці.

З Мариною ми познайомились в одній із соціальних мереж. Коли я погортав фотографії та дописи, то зрозумів, що сторінку дівчина веде уже кілька років активно. Кожного дня вона постила якісь світлини, вислови, пісні, цитати письменників. Було й багато відвертих світлин, що не могло залишити мене поза увагою.

Загалом, дівчина мені сподобалась, тому я і написав їй. Через декілька днів я запропонував їй вийти разом на каву, оскільки ми проживали в одному місті. Марина відразу не спішила погоджуватися. Але коли я уточнив, до якого закладу ми підемо на вечерю, то вона зрозуміла, що місце доволі престижне і розтанула.

При першій же зустрічі я зрозумів, що та краса і розум були лише образом в Інтернеті. Без такої кількості фотошопу, як на фото, вона вже й не виглядала настільки привабливою.

Точніше я вважав би її привабливою, але після ось цього ефекту «очікування/реальність» вже здавалось, що прийшла інша людина. Крім того, з перших слів нашого діалогу можна було зрозуміти, що цитати великих людей не взяті з твору після прочитання, а просто скопійовані на якомусь сайті. Дівчина не могла зв’язати двох слів до купи.

Ось я і був трішки засмучений ситуацією. Але дороги назад уже немає, тому потрібно провести цей вечір максимально цікаво і весело. От ми і продовжували сидіти.

Обслуговувала наш столик доволі молода дівчинка. Вона була приємною та милою, ввічливо з нами спілкувалась. Коли Марина помітила, що я із посмішкою роблю замовлення, то почала із ревнощів, чи то просто через невихованість чіплятись до цієї офіціантки. Вона і столове приладдя просила замінити, і серветки інші дати, і стіл витерти (після того, як сама навмисне розсипала сіль). Юначка все терпіла та мовчки виконувала, а мені було настільки соромно за супутницю, що не знав, куди подіти очі.

Тоді ми почали замовляти:

– Я хочу «пасту карабінерську» – випалила Марина.

Офіціантка не стрималась і трішки захихикала. Я і сам засміявся.

– Чого смієшся, кобило? Тобі набридло тут працювати? То зараз мій хлопець поговорить з ким треба і будеш сидіти вдома.

Я і слова не проронив. Скоро нам принесли замовлення і офіціантка сказала:

– Смачного Вам – подивилась у мою сторону.

Потім повернулась до Марини та промовила:

– Вибачте, але паста називається Карбонара. І раджу вам свій рот не відкривати, якщо хочете здаватись такою мудрою.

Я не зміг стримати сміху. Марина образилась на це та вибігла із ресторану геть. Офіціантці я подякував за те, що позбавила мене такої компанії. До закриття я чекав там, аби провести дівчину додому. А зараз ми святкуємо другу річницю весілля.

КІНЕЦЬ.