Якби мені колись сказали, що мої діти, дві мої доньки можуть так вчинити, я б нізащо в світі не повірила в це.

Але варто зазначити, що наше власне життя досить таки часто сповнене повних розчарувань, до яких просто не можна підготуватися, до них просто не можна бути готовими і все.

А сталося все це у нас трохи більше ніж 5 років тому.

Тоді якраз не стало чоловіка. він добре заробляв, був для нас опорою і підтримкою, загалом, на ньому трималася вся наша сім’я.

А коли його не стало, все виявилося на мені.

На той час моїй старшій доньці було 23 років, а молодшій – 21 рік. Квартира у нас була трикімнатна, ще батько багато років тому її пристарався для нас.

А коли його не стало, я просто сама не могла забезпечити нас усіх, адже доньки обоє началися, хоча старша і брала якісь підробітки. Але, все одно, нам тоді важко було.

Тоді я вирішила поїхати в Італію на заробітки, вважала це дуже хорошим рішенням, адже розуміла, що доньки зараз навчаються, їм потрібна допомога, гроші.

Та й добре усвідомлювала, що діти підростають, скоро заміж вийдуть і жити під одним дахом зі мною не схочуть.

Я мріяла, що трохи зможу їм допомогти придбати своє власне житло на майбутнє.

Коли я збиралася, доньки мене вмовили, щоб я дарчу написала на них, адже мало що може статися.

Вони пояснювали, що я їду в чужу країну надовго, а їм потрібно тут і документи якісь мати і за комунальні платити.

Я погодилася, так і зробила, адже не вважала, що щось недобре, тим паче це ж мої рідні діти, мої донечки, на яких я мала надію на велике майбутнє.

Я тоді вважала, що роблю дуже правильно все.

Я працювала в Італії. Частину грошей відкладала для себе, а частину відсила донькам.

Та поки я гарувала на чужині, дівчата продали квартиру, а мені навіть нічого не сказали про це.

Я дізналася цю новину від родички пів року тому. Відразу повернулася додому.

До останнього не могла повірити в те, що сталося, сподівалася, що все можна виправити і ще нічого не втрачено.

Але, коли я приїхала, то одна моя донька жила на орендованій квартирі, де я й зупинилася тимчасово, а друга, старша моя донька, у свого чоловіка в будинку.

Старша донька намагалася мені пояснити, що їм з чоловіком не було де жити, вона ж не приведе його в квартиру до сестри, йому в спадок від бабусі дісталася хата, але вона старенька і там був потрібен ремонт.

Тому доньки, хоча знали, що я буду проти, просто вирішили продати квартиру і гроші розділити між собою.

Старша донька вклала гроші в ремонт хати чоловіка, а молодша сподівалася взяти свою квартиру в кредит, тому поки жила на оренді.

Мені було прикро, що діти про мене не подумали. А де житиму я.

Та доньки виправдовувалася, що мовляв я за кордоном собі на квартиру зароблю, зате тепер мені буде легше і мені не потрібно буде їм допомагати.

Я була дуже розчарована, навіть передати не можу свої почуття.

Я сказала їм, що ніхто грошей в чоловікові хату не вкладає, бо він може показати скоро на двері, тому можна залишитися ні з чим, доньки лише посміялися і заспокоїли мене, що в них все буде добре

Я відкладала гроші донькам, тому трохи грошей у мене було. Я купила собі маленьку квартиру-студію, мені одній вистачить. В Італію більше не їхала, а влаштувалася на роботу.

А через пів року доньки обидві прийшли до мене.

Старшу доньку таки попросив піти зі своєї хати чоловік, коли вони всі її гроші витратили на ремонти.

А молодшій доньці не вдалося взяти кредит, дохід у неї малий і не змогла зібрати усі необхідні документи. Загалом, в банку відмовили їй, а грошей залишилося не так вже й багато.

Доньки стали скаржитися на життя і проситися, щоб я їх при йняла до себе назад, адже я їх мати і маю їх зрозуміти.

Я сказала, що вони дорослі вже і самі мають про себе подбати, а я на старості років теж хочу жити спокійно, а не вирішувати проблеми чужі.

Вони пішли, але мені так прикро на душі стало. Чи правильно я зробила, що вигнала їх?

КІНЕЦЬ.