Так вийшло, що з чотирьох дівчат, які живуть в одній кімнаті в студентському гуртожитку, млинці виходили тільки у Марини. І виходили вони чудові. Тому готувати млинці у неділю стало у них традицією. Ось і в ту неділю Марина пекла на кухні млинці. — Пахне чудово! Тисячу років млинців не їв, — почула вона.

Повернулась і побачила Макса, відомого на весь гуртожиток красеня, балакура і серцеїда. — Їж! – усміхнулася йому Марина. Макс їв млинці, сівши на підвіконня. Вони розмовляли.

Дівчина раптом відкрила для себе іншого Макса: начитаного та розумного, дуже гарного оповідача. — Упс! — прокинувся Макс, — я вас залишив без сніданку. На тарілці залишалося штук десять млинців.

— Нічого страшного! Зараз ще зроблю. У понеділок Макс приніс до дівчат двокілограмовий пакет борошна та пляшку олії. — Запросіть нас із друзями на ваші недільні млинці, і ми прийдемо з гостинцями.

З того часу так і повелося. У неділю хлопці, прихопивши із собою сільської сметани, домашнього варення, або чогось ще, приходили в гості до дівчат. Так і потоваришували всією компанією. Якщо були потрібні чоловічі руки, хлопці завжди поспішали на допомогу дівчатам. Розетку полагодити, або поличку повісити…

Якщо полагодити одяг, то це вже теж до дівчаток. А одного разу Макс прийшов до Марини у фраку та з букетом. Вставши на коліно, простягнув букет і поважно сказав: — Марино, чи приймете ви моє серце і руку?! — Прийму! — засяяла Марина…

На весіллі Макс чесно зізнався, що закохався спочатку в Маринині млинці, і лише потім у саму дівчину. І урочисто обіцяв навчитися пекти такі ж смачні млинці. Минуло десять років. У Макса з Мариною росте син Антошка. Син любить уплітати млинці тата, пекти які той навчився під чуйним керівництвом тещі.

КІНЕЦЬ.