Десять років тому Настя поїхала до Варшави. Це було, мабуть, найкращим рішенням у її житті. Чоловік залишив її ще тоді, коли вона була ваrітна.

Вона працювала з ранку до ночі, щоб забезпечити синів усім необхідним. З фінансових скорбот її рятувала хрещена мати Сашка, яка й запросила її їхати з нею до Польщі.

Вона погодилася без жодних сумнівів. Хіба в неї був інший вихід?! Синам вона довіряла, тож не боялася залишити їх самих у квартирі. Вони вже не маленькі діти, а дорослі чоловіки, які зможуть подбати про себе.

У Варшаві її прийняла пані Магдалена, яка мала великий будинок. Вона дала машину, щоб Настя їздила в аптеку та супермаркети. Словом, вони добре ладнали.

Щовечора вона дзвонила синам по телефону. А вони завжди питали лише про гроші. Магдалена іноді чула розмови і казала, що сини її не цінують.

Вони вже дорослі, хай самі шукають роботу. Настя не звертала уваги на її слова . Адже вона не мала ні чоловіка, ні дітей. Звідки їй знати, як правильно жити? За три роки її не ста ло.

Настя подумала, що це знак і настав час повернутися додому. Коли повернулася додому, побачила, що Сашко привів дівчину додому. Вона мешкала з ним уже давно.

Дівчина не любила маму Сашка і завжди косо дивилася на неї. Сашко завжди її у всьому підтримав. Він завжди зви нувачував у всьому свою матір.

Настя вирішила зібрати речі та купила квиток до Варшави. З того часу минуло 10 років. Сини дзвонять дуже рідко, можуть навіть із днем народження не привітати. Їй не цікавить їхнє життя. «Сини» — це просто слово, не більше.

КІНЕЦЬ.