Двадцять років тому Ніна переступила поріг цього будинку як невістка. Минув час, не стало свекрухи, син виріс. Надумав одружитися. Привів дівчину якусь, яка одразу не сподобалася їй. І зараз, згадуючи Тому, Ніна, з розлю ченістю, місила тісто, зганяючи на ньому всю свою злість.

— Ти згадай себе, як тебе моя мама прийняла в багнети. А потім крім як донечка ніяк тебе не називала, — посміхнувся Семен. — Я нічого не забула. Але зараз йдеться про нашого сина. І я хвилю юся, яка з цієї Томи дружина вийде, – відповіла Ніна.

Потім додала, — Семен, принеси з льоху баночку огірків. Чоловік чогось там довго копався. Потім виліз, віддав дружині банку. — Дивись, що я знайшов. — Що там?

—Пам’ятаєш, мама тобі хотіла подарувати колечко? А потім забула, куди його сховала. Ось. Я його знайшов, — з цими словами чоловік простяг дружині бляшанку з-під чаю.

Ніна відкрила її і побачила обіцяне колечко. Під ним лист. І гроші, скручені в рулон. Почала читати лист свекрухи вголос. «Семен і Ніна. Пам’ять мене почала підводити, тому вирішила написати вам цей лист.

На виnадок, якщо я щось забуду. Каблучка це Ніні. Доню, я ж тобі її давно обіцяла. Гроші на весілля онуку. Щастя молодим. Ти, Ніно, не чіпляйся до невістки. Прийми її як рідну дочку. Її вибрав твій син і від твоєї поведінки залежатиме: або ти отримаєш дочку, або втра тиш сина.

Будьте щасливі, діти мої». Ніна схлипувала на rрудях у чоловіка. Той гладив її по голові. — Вчасно нам лист від мами потрапив. І до тебе обіцяне прийшло. І син наш подарунок від бабусі на весілля одержав. І, що найважливіше, пораду дуже потрібну мама дала. Чи не так? – Так. Дякую, мамо, — посміхнулася Ніна.