Ми з Поліною одружилися, коли були ще студентами. Після одруження жили біля тещі, у Світлани Олексіївни була двокімнатна квартира. Згодом я успадкував від дідуся однокімнатну квартиру. Ми планували переїхати жити окремо та саме тоді дружина дізналася, що вагітна.

Світлана Олексіївна запропонувала обмінятися. Ми залишаємося у її двокімнатній квартирі, а натомість вона переїде в мою однокімнатну. На цьому й згодилися.

У нас народився син Петрик. Жили ми гарно, добре ладнали, ніколи не сварилися. Поки одного дня, після 15 років шлюбу, Поля не заявляє, що закохалася в іншого.

Її новий обранець молодший від неї на декілька років. Живе він з батьками, а грошей на оренду квартири немає, бо ще навчається. Тож вона вирішила, що теща переїде жити до нас з сином, а вона зі своїм залицяльником піде на мою квартиру.

Уявляєте весь маразм цієї жінки. Як тільки їй вистачило наглості запропонувати таке. Ні на які умови я не пішов. Зібрав свої та синові речі й поїхав до Світлани Олексіївни.

Жінки поняття не мала, що втнула її дочка. Коли почула від мене про молодого коханця аж серце прихопило. Пропозиція щодо переїзду Полі й коханця в мою квартиру, їй теж здалася абсурдною.

Ми ще довго розмовляли того вечора й теща просила вибачення за дочку. Вона ніколи не очікувала, що Поля здатна на зраду. Обіцяла поговорити з нею та наставити на шлях істинний. От тільки мені з її донькою більше не по дорозі. Син також відмовляється спілкуватися з матір’ю.

Не хочеться робити передчасні прогнози, але біля Світлани Олексіївни ця парочка не приживеться. Теща мене любить та поважає, мені про це добре відомо, вчинок доньки вважає ганебним, тож вона не дозволить перетворити свою квартиру на місце ганьби. Ото люди матимуть за що говорити.

КІНЕЦЬ.