Ми з Вовою живемо разом уже 5 років. Спільних дітей у нас поки що немає, але ми плануємо незабаром. Я хочу мінімум одну дитину, а там уже як вийде.

А мій чоловік уже має доньку від першого шлюбу. Я не проти того, що він із нею спілкується, вона вже доросла, їй майже 18 років. Але я намагаюся її практично не бачити.

Мені не приємно усвідомлювати, що у чоловіка до мене була сім’я та жінка, яку він так сильно любив, що у них з’явилася донька. Донька його іноді до нас у гості приходить, я у такі дні затримуюсь довше на роботі.

Причому дівчинка вона нормальна, але я просто не виношу факт того, що це не наша з Вовою спільна дитина. Щоліта ми з Вовою переїжджаємо на дачу.

Там і свіжо, і добре, не те, що в місті під палючим сонцем. Ми тільки приїхали, стали знову облаштовуватись, але раптом, як сніг на голову, приїхала донька Вови. Ми так спочатку не домовлялися, тому що донька завжди має дзвонити нам перед тим, як збирається приїхати. Вона вся була в сльо зах, не могла нічого розповісти.

Чоловік відвів її до будинку, щоб поговорити без зайвих вух, тобто без мене. А потім Вова мені заявив, що донька сильно nосварилася з мамою, тож усе літо поживе з нами.

Я була здивована, як він міг ухвалити таке рішення, не порадившись зі мною?! Я була категорично nроти, я не можу жити із цією дівчинкою.

Тим більше, вона майже повнолітня, нехай сама шукає собі місце для житла. Я сказала чоловікові: або я, або твоя дочка. А він відповів, що не може виставити свою дитину за двері. Тоді я зібрала речі та поїхала назад до міста. Нехай живе все літо зі своєю дочкою, може, до осені одумається.

КІНЕЦЬ.