Дружина свої останні дні відпустки вирішила провести на селі у своєї рідні. Четверту ніч мені доводиться засипати одному і мене ніхто не просить нагодувати його чимось смачненьким: — Татусю, а давай чогось з’їмо… — А чого тобі хочеться? — А що ми маємо? Поступово, після народження дитини, ця приємна суєта стає частиною тебе, і ти вже без цього не можеш жити.

Тиша починає на тебе тиснути і тобі вже в ній некомфортно. Увечері зателефонував дружині, поцікавився, як там справи у дядька Федора, вона відповіла, що він зайнятий поливанням бур’янів і посадкою кропу. Увечері синові було не до мене, тож поспілкуватися з ним не вийшло.

Близько дванадцятої ночі зателефонувала дружина і сказала, що синові терміново треба зі мною поспілкуватися. — Синочку, привіт! — Таточко, мені треба тобі тут дещо розповісти! Якщо я тобі це не розповім, то ти не зможеш заснути! — Я тебе слухаю… — Коли він до вовка прикотився, то став співати йому.

— Хто до вовка котився? — поцікавився я. — Тату, та ти краще слухай і не перебивай. Ти розумієш, одна баба спекла колобок і поклала його остигати, а він втік від неї через балкон.

Він, коли вовка зустрів, то став йому співати про те, що він утік від усіх. ¬— Добре, а далі, — захотів мені син розповісти казку у власній інтерпретації. Син продовжив… — Я колобок, втік від усіх, — продовжив синок розповідь. — А далі що?

— А потім він зустрів лисицю, якій теж захотів заспівати свою пісеньку: «Я колобок, хитрий бік, я від усіх пішов і від зайця втік!» Казка ставала дедалі цікавішою — А потім лисиця попросила колобка, щоб він сів до неї на носок і заспівав ще раз, а потім дочекалася, коли колобок співати почав і з’їла його.

Ось і казочці кінець! — Чудова казка, дуже повчальна! — Тепер, ти точно спатимеш міцно всю ніч! Все, тату, йди спати! Завтра я тобі нову казку розповім!

Після дзвінка сина життя знову заграло яскравими фарбами. Як хочеться такі моменти заморозити чи час зупинити, щоб вони не зникали у купі подій та життєвій рутині. Я знайшов вихід і фіксую такі моменти за допомогою ось таких оповідань, які потім, через роки, перечитуватиму… Чекаю з нетерпінням завтра, щоби син розповів мені ще одну казку!

КІНЕЦЬ.