Батька рідного нашого не стало досить таки давно. Ми з рідною сестрою Валентиною залишилися жити в двокімнатній квартирі, яка належала нашим батькам.

Мама наша жила в одній кімнаті, а ми з старшою сестрою Валентиною – в іншій.

Згодом моя сестра вийшла заміж і поїхала жити до свого чоловіка, який теж жив у батьків, тому вийшло, що моя сестра стала теж жити у свекрів своїх.

Нам з мамою стало жити краще, щиро кажучи, в кожного своя власна кімната і спокій в домі.

А через якийсь час Валентина розлучилася зі своїм чоловіком і повернулася до нас з мамою жити, ще й зі своєю донькою, та ще й тоді другу дитину чекала сестра.

Мені тоді довелося знову переїхати жити в кімнату до мами.

Колишній чоловік платив Валентині невеликі кошти, тому продукти вона не купувала, за комунальні не платила, ще й у нас постійно просила гроші на потрібні речі.

В квартирі постійно було брудно, Валентина після дітей ніколи не прибирала сама, говорила, що в неї немає часу на це, тому цим займалися завжди лише ми з мамою, але я ніколи не помічала, щоб сестра цінувала нашу працю.

Вона вважала, що їй в житті не пощастило і ми, як її родина, маємо допомагати її та її дітям.

А потім знову став часто приходити до Валі колишній чоловік, він міг залишитися.

Валентина стала говорити, що вони будуть жити разом, адже в тому, що вони розлучилися, винні його батьки, тому вони до них більше не поїдуть, а будуть жити в нашій квартирі усі разом.

Якраз тоді не стало нашої бабусі, свою квартиру вона залишила мені, адже я єдина їй допомагала в останні роки, мама не мала часу на стареньку, та й знала, що я догляну за нею, а сестрі взагалі байдуже було, вона лише своїм життям переймалася.

І мама, несподівано для мене, стала мене просити, щоб я впустила в ту квартиру свою  рідну сестру з сім’єю, а ми залишимося жити в нашій квартирі, адже до неї повернувся її чоловік.

Та я знаю, що якщо я впущу туди Валентину з сім’єю вони все одно не будуть відкладати гроші на своє житло.

І як я потім попрошу їх з’їхати – вона образиться все одно. Та й маму я до себе забрати туди не можу, адже не хочу знову жити вдвох в одній кімнаті, я заміж хочу вийти, мати сім’ю, хочу своє життя особисте влаштувати.

Я відмовилася допомагати сестрі з житлом. Мама з сестрою ображаються, родичі всі говорять, що я чиню неправильно, адже в сестри малі діти.

Та мені байдуже, я просто поїду в свою квартиру і буду жити щасливо. А мама, якщо шкодує сестру лише, то нехай живе з ними сама. Вони її допомоги ніколи не цінуватимуть, такі вони люди.

Мама й дійсно образилася на мене, вони з сестрою щоразу докоряють мені. Але що я зробила не так? Чому я маю поступатися сестрі? А мені де жити?

КІНЕЦЬ.