– Яна, все дуже погано, – зайшовши на кухню, повідомив Дмитро. – Просто не знаю, що робити. Яна відволіклася від приготування супу. – З роботи звільнили? – захвилювалася Яна. – Ні. Я до матері їздив, розмовляв. Вона мене покликала до себе, – почав чоловік і зупинився. – Тамара Павлівна, занедужала? – припустила Яна. – Та ні. З мамою все добре, – важко видихнув Дмитро і опустився на стілець. – А що ж тоді сталося. Чому ти кажеш, що все дуже погано? – Яна здивовано дивилася на Дмитра, нічого не розуміючи
– У вихідні їдемо знайомитись з моєю мамою, – оголосив Дмитро.
– Давно час, – кивнула Яна.
Вона нічого не мала проти. Вони вже півроку живуть разом, Дмитро чудово ладнає з її сином від першого шлюбу, і все йде до того, що вони одружаться.
Дмитро працював охоронцем на прохідній в офісній будівлі, де працювала Яна. Подружки сміялися з її вибору. Охоронець без перспектив кар’єрного зростання заробляє менше, ніж вона. Але Яна не шукала багатого чоловіка. Простий, роботящий чоловік без поганих звичок – це її цілком влаштовувало. Дмитро симпатичний, добрий, і добре ставиться до Андрійка. Яна в першу чергу думала про сина, тож це мало для неї значення.
А гроші… За орендовану квартиру, продукти, та інше вони платили навпіл. Навіть витрати на сина Дмитро пропонував розділити, але тут Яна не поспішала, платила сама. Так їй було спокійніше.
– Тільки вдягнися пристойно, мама дотримується консервативних поглядів, – попередив Дмитро.
Зауваження було дивним і навіть образливим.
– Натякаєш, що зазвичай я одягнена якось не так?
– Ні, я нічого не хочу сказати. Але нехай спідниця буде нижче колін, і блузка без вирізу. У тебе є така з бантом. І причепи брошку на піджак. Мама любить брошки.
– У мене немає брошки, – розсердилася Яна. – І спідниці до п’ят теж. Що з тобою? Я одягнуся, як вважаю за потрібне. Спеціально видягатися для твоєї мами я не стану, вибач.
– Роби, як знаєш, – махнув рукою Дмитро. – Я тебе попередив.
***
Знайомство з майбутньою свекрухою більше скидалося на вікторину. Тамара Павлівна ставила питання за питанням, торкаючись всіх сторін життя Яни.
– Скажіть, Яна, а ви були одружені? – спитала Тамара Павлівна, витончено відпиваючи чай із порцелянової чашки.
– Була, але розлучилася п’ять років тому. Мій колишній чоловік виявився гульвісою, і заради синових інтересів я залишила його.
– Як? У вас є дитина?
– Так, син Андрій, йому вісім років, – не зрозуміла Яна її здивування. – Хіба Дмитро не сказав вам?
– Уявіть собі, ні, – Тамара Павлівна відставила чашку, суворо подивилася на сина. – Дмитро забув згадати про вашого чоловіка та дитину.
– Дуже дивно, – знизала плечима Яна. – Я не роблю з цього секрету.
Тамара Павлівна трохи помовчала, обмірковуючи почуте. Дмитро в цей час очима та знаками намагався щось сказати Яні. Пантоміма виглядала комічно, але її сенс не вгадувався.
– Яна, я правильно зрозуміла – ви вийшли заміж за гульвісу?
– Ні, ви зрозуміли неправильно, – Яна хихикнула. – Коли ми одружилися, Ігор працював, вживав тільки у свята. У нас народився син, все було гаразд. А потім… Знаєте, як це буває? – Яна скривилася, згадуючи неприємний час. – Його звільнили з роботи, у нього з’явилися дивні друзі, він почав загулювати. Я із сином переїхала жити до матері, а Ігор… Навіть не знаю, де він тепер.
– Яка погана історія для молодої жінки!
– Скоріше – типова, – усміхнулася Яна. – Таке трапляється частіше, ніж ми думаємо.
– У моєму оточенні таких випадків не було, – холодно зауважила Тамара Павлівна. – Яночко, може, справа у вас? Знаєте, деякі жінки не створені для сім’ї, поряд із ними чоловіки чахнуть. Може це ваш випадок?
– Мамо, навіщо ти так кажеш, – пробурмотів, червоніючи, Дмитро. – Яна прекрасна людина, її нема в чому дорікнути.
– Я просто припустила, – обурилася Тамара Павлівна. – Що ти мене смикаєш? Я її зовсім не знаю. Яна, не ображайтеся.
– Ні, ви маєте рацію, справа в мені. Я не захотіла жити з такою людиною, – стримуючись, щоб не відправити стареньку за відомою адресою, сказала Яна. – А багато хто живе, закриває на проблему очі. Вам, мабуть, таке ближче.
Тамара Павлівна невдоволено підібгала губи, але нічого не відповіла. Дмитро мовчав. А Яна, розповівши майже всю свою біографію, почувалася втомленою.
***
Дорогою додому Яна з Дмитром з’ясовували стосунки.
– Навіщо ти почала розповідати моїй матері про свого колишнього чоловіка? Навіщо ворушити помилки минулого? Могла б про нього забути.
– Про сина мені теж забути? – Яна з відчаєм похитала головою. – Дмитро, ти навіть не сказав про Андрійка матері. Мене це дуже образило, від тебе такого я не очікувала. Ти ж так прив’язаний до Андрійка!
– Потім сказав би, після весілля.
– Як це? – розгубилася Яна.
– Дуже просто.
– І як би ти пояснив появу у нашому житті восьмирічного хлопчика?
– Якось… Сказав би, що ми його всиновили, – брязнув Дмитро. – Або що він твій осиротілий племінник, який тепер житиме з нами.
Яна не вірила у почуте.
– Ти хоч розумієш, що кажеш? Така маячня, просто не хочеться слухати. Я сином пишаюся, ховати його я не буду. Не знаю, чому на тебе так впливає мама, але ти сам не схожий на себе. І, Дмитро, ще дещо.
– Що?
Яна зупинилася, подивилася йому прямо в очі, і сказала:
– Андрій мій син, і ображати його я не дозволю. І не треба вселяти мені почуття провини, дорікати за мій невдалий шлюб. Це моє життя, і в ньому немає нічого ганебного.
– Я це розумію, – Дмитро спробував її обійняти, але Яна відсторонилася. – Але як мені пояснити це мамі?
– Як хочеш , Так і пояснюй, – знизала плечима Яна.
***
– Яна, все дуже погано, – зайшовши на кухню, повідомив Дмитро. – Просто не знаю, що робити.
Яна відірвалася від приготування супу. Після зустрічі з Тамарою Павлівною минув тиждень, і їхнє життя йшло своєю чергою.
– З роботи звільнили? – спитала Яна, одразу прикидаючи, як їм заплатити за квартиру наступного місяця.
– Ні. Я до матері їздив, розмовляв. Вона мене викликала.
– І в чому річ?
Діма походив кругами, зазирнув у холодильник.
– Ти їй не сподобалася, – зітхнув він. – Мама категорично проти наших стосунків. Вона хоче, щоб ми розлучилися.
– Тобі 38 років, – нагадала Яна.
Діма ще раз зазирнув у холодильник, скривився.
– Ти розумієш, я не можу йти проти матері.
– Чому? Чому ти не можеш? Ти ж доросла людина, здатна приймати рішення. Не сподобалася я твоїй мамі – і що тепер? Будемо з нею якось знаходити спільну мову. Ти ж казав, що любиш мене, що Андрій тобі як рідний. Що змінилося?
– Не в цьому річ, – Дмитро сів на стілець, потер обличчя руками. – Ти мені дуже дорога, і Андрійко теж. Але мама ясно дала зрозуміти, якщо ми одружимося, вона відпише квартиру своєму троюрідному племіннику. А він тільки цього й чекає, дзвонить матері постійно, з усіма святами вітає. Я не можу ризикувати.
– Ось у чому справа, – сказала Яна, – у квартирі.
– Зрозумій, квартиру мені самому не купити, – почав пояснювати Дмитро, – я мало заробляю. А тут двокімнатна квартира – відмовитися від неї я не можу. Я на неї розраховую, не завжди ж жити на орендованих.
Яна думала, що її вже не можна образити. І доросла вже, і всякого побачила. Але коли Дмитро так легко проміняв її та Андрійка на квартиру, їй стало важко.
– Як же дешево ти продаєшся, буквально за шоколадку, – здивувалася Яна. – Так і буде тебе мати смикати, а ти стрибатимеш біля неї.
– Просто мама хоче, щоб я одружився з дівчиною без вантажу минулого за спиною. Без розлучень та дітей. Для неї це важливо, – не заспокоювався Дмитро.
– Та зрозуміло все, – Яна відвернулась, витерла сльозинки, що набігли. – І про тебе, і про твою маму. Здивував ти мене. Квартиру купити можна, а ти так легко людьми розкидаєшся. Мені здавалося, я для тебе щось значу.
– Я ж не сказав, що ми маємо розлучитися, просто нам не треба одружуватися. А потім, можливо, мама змінить свою думку. І з дитиною почекаємо.
– Або народимо дитину, але ти скажеш мамі, що знайшов її в капусті, і тепер вона житиме з тобою, – нервово засміялася Яна. – Ти ж розумієш, що це якась нісенітниця?
– А що ти пропонуєш?
– Підемо пораді твоєї мами, – розвела руками Яна. – Що нам ще залишається? Ти зробив свій вибір. Та й я не можу бути з людиною, яка проміняла мене на квартиру.
Дмитро не став сперечатися: він думав тільки про те, що зробити, аби мати не відписала квартиру троюрідному племіннику.
***
Після розставання з Дмитром Яні потрібен час. На словах завжди легко, а ось почуття… Вона трохи ппопереживала, трохи розчарувалася в чоловіках, і вирішила, що залишиться самотньою. Присвятить життя вихованню сина.
Але десь через півтора роки Яна влаштувалася на нову роботу, і там познайомилася із Сергієм. Думки про вічну самотність були забуті, вона знову повірила у кохання. А як у нього не повірити, якщо воно прийшло у твоє життя?
Сергій мав дитину, два розлучення за плечима, але це не завадило їм бути разом. Вони з Яною одружилися, взяли квартиру в іпотеку, народилася дочка.
Дмитро досі намагається знайти наречену, яку схвалить його мати. Без дітей, без минулих стосунків з доброї родини. На жаль, поки що йому це не вдалося…
КІНЕЦЬ.