Я з самого дитинства відчувала себе не найкращим чином серед нових людей. Я не поспішала із кимось потоваришувати, а йти туди, де збиралися великі компанії, відмовлялася взагалі. Напевно, я б потонула у своїй самотності, якби не Катерина, моя двоюрідна повненька сестричка.

Ми з нею пройшли ніби усе життя разом. Вона була зі мною всюди: на побаченнях, у подорожах. Мені здавалося, що я не можу її не брати із собою, бо ж хто з нею товстушкою ще може проводити час. Хоча напевно це лише така відмовка. Насправді ж мені без неї було б незатишно і незручно. Ось така родичка і подружка на все життя.

Коли я зустріла свого майбутнього чоловіка, то одразу ж познайомила їх. Якуб сподобався Катерині. Вона навіть сказала тоді, що “нам він підійде”. Варто було б звернути увагу на цей вислів, але я не бачила нічого поганого. Ми й справді літали разом у нові країни, згодом обидві почали працювати у рекламній агенції мого Куби.

Згодом народилося моє серденько, мій синочок. Зараз йому 4 рочки. А Катерина майже живе серед нас. Я раніше цього не помічала, але зараз дивлячись тверезо я розумію – я настільки глибоко вбудувала роль Катерини в своєму шлюбі, що не дивно, що власної родини, як і окремого життя, вона просто не мала.

Вона постійно поруч зі мною, єдина подружка. Вона важлива для нашого сина, ніби друга матір. А хто вона для Якуба ми з вами дізнаємось прямо зараз.

За останній рік Катерина доклала суттєвих зусиль і зробила неймовірне, вона схудла на 45 кілограмів. Я не одразу зрозуміла, що це може нести для мене якусь небезпеку. Нове струнке тіло і хороші гроші зробили з неї красуню. Я своїм зовнішнім виглядом не цікавлюся понад міри, виглядаю доглянуто, але посередньо. Катерина ж день-у-день почала викликати щире захоплення навіть у мене. Нею хотілося милуватися!

І от нещодавно посеред робочого дня, прямо у офісі, вони з Якубом захотіли зі мною поговорити. Вони з Якубом! Я вважала, що на нас чекає чергова робоча нарада. Але винуваті погляди обох і новина про те, що “ми кохаємо одне одного” вирвали мене з буденних думок.

Вони говорили страшні речі. І дурні. Наприклад, декілька разів підкреслили той факт, що між ними поки що нічого не було. Ніби мені мало б від цього якось стати легше. І смішно, і плакати хочеться.

Катерина запропонувала, як можливий варіант, надалі жити усім разом. Це була пропозиція “з міркувань потреб дитини”, щоб для сина нічого не змінилося. Смішно сказати, але ж Катерина дійсно зазвичай проводила у нас вдома більше часу ніж у себе, навіть мала окрему спальню. І що вона мені пропонує? Я переїду у гостьову, а вона спатиме тепер на нашому подружньому ліжку?

Гіршого дня не можна було б навіть уявити. Вийшовши з офісу я мала комусь зателефонувати. У будь-який момент раніше я могла б розраховувати на підтримку Якуба. Він би висміяв людей, які мене образили, а потім навіть якось би виправив будь-яку ситуацію. Або я б зателефонувала Катерині і вона дала би мені слушну пораду, а потім терміново потягнула пити гарне вино. Я стояла з телефоном і руці і розуміла, ці двоє для мене “мертві”, а подзвонити мені тепер нікому.

Тому я набрала маму. Щойно та підняла слухавку, я зрозуміла – я ані слова їй зараз не скажу. Тому просто запитала в неї, як вона. Яким же було моє здивування, коли я дізналася, що прямо зараз моїй матері накладають гіпс. Вона впала і має серйозний перелом гомілки. Тепер попереду у неї декілька місяців у гіпсі і їй потрібна буле допомога, хоча вона й не збиралася мене ні про що просити.

Я вирішила їхати в той же день. Я і син. Вже перед тим, як сісти на потяг, я зателефонувала Катерині. Сказала, що залишаю їх удвох, що бажаю їм уже поскоріше дістатися до ліжка, а потім спокійно сказала:

“Ти вже давай якось пошвидше завершуй свою інтрижку. Пограєшся і повертай його назад. Усе таки Куба чоловік і батько, а я його так просто не відпускаю”.

Якуб хотів мене відмовити від поїздки, а коли прощався з сином, то вже був не радий усьому, що впустив в наше розмірене життя. Я на деякий час повність забила на те, що я чиясь дружина, що я десь працюю. По приїзду до мами я сфокусувалась на двох ролях: мама Ліона і турботлива дочка.

Звичайно я не могла не думати, коли ж усе це почалося. Може коли вона схудла? Для Якуба певно так. А для неї? Вона завжди дивилася на нього, як на бажаного чоловіка? А я жорстоко тягала її усюди з нами разом, ніби у неї не може бути власного життя.

Ми з сином прожили далеко від цих двох закоханих і рідної домівки трішки більше місяця, коли Катерина увірвалася у моє життя. Постукала у материні двері. Ліон стрибав до самої стелі і кричав, що він за нею скучив. Вона теж скучила, я бачила по її очах.

Катерина, у якої кар’єра коханки не склалася, приїхала зі мною прощатися. Вона вирішила поїхати з України, а разом з тим, попросити мене пробачити чоловіка. Вона знову підкреслювала, що між ними нічого не було. А я про себе думала, що так можливо ще й гірше. Бідні Ромео і Джульєтта, яких розлучає сама доля і дурна дружина, тобто я.

Вона сказала, що щиро його кохає і саме тому вважає за краще поїхати якнайдалі. Вона хотіла отримати все. Але на ділі ситуація виявилося інакшою. Щойно за нами зачинилися двері, вона зрозуміла, нічого не вийде. Прочитала по Якубу. Можливо він і поринув у якісь почуття, але явно не був готовий до втрати сина і мене. Тут я про себе зауважила, що можливо лише сина.

Коли я там залишила їх вдвох і дала їм повну свободу, то вони нічого не стали із нею робити. Просто розгубилися. Катерина ж відчула, що він і приблизно не відчуває до неї того, що відчуває вона. І що насправді місце у його житті вже зайняте і нічого не вийде.

-Я тебе не пробачила, – спокійно резюмувала я.

-Я і сама себе не пробачила, – пролунало у відповідь.

Вона попросила мене відвезти її на кордон і я не стала їй відмовляти. У дорозі ми здебільшого говорили про Ліона, мої ці канікули і її плани у Франції. Тоді я й уявити не могла, що вже на наступне Різдво за нашим родинним столом вона сидітиме поруч із чоловіком французом, який дивитиметься не неї щирим закоханим поглядом.

Коли я повернулася до будинку матері, то вже з порога зрозуміла, що мій чоловік тут. Він сидів на кухні, пив зелений чай, який насправді терпіти не може. І чекав моєї реакції. Прийму назад? Пробачу? Повернуся додому?

Бабуся, як могла, намагалася зайняти Ліона у іншій кімнаті, а той рвався бігти до тата і нічого іншого не хотів чути. Я дивилася на чоловіка, що ризикнув нами незрозуміло заради чого, і думала, чого ж я тепер хочу від свого життя і чи здатна я його тепер пробачити. Вгадаєте, чим закінчилася наша історія?

Пишу, щоб поділитися своїми роздумами, до яких я прийшла не швидко. Напевно, майже кожному знайоме почуття втоми, незадоволеності життям. Звідси й депресії, зневіра. Особливо жінки. Більшість часу проводять на роботі,

Я не користуюся успіхом у чоловіків, а мені цього дуже хочеться. Ніколи раніше не знайомилася на вулиці, але на днях до мене підійшов хлопець і сказав, що я йому сподобалася.

Мені зараз 29 років, вже звик бути один. Я зараз навіть не уявляю, як би було, якби я з ким-небудь зустрічався або, не дай бог, жив. Коротше, 4 роки тому