Я живу в успадкованій від бабусі квартирі. З недавніх пір у мене залишається ночувати мій хлопець. І ось тут я зрозуміла, що це завдає мені співаючих проблем. Все через те, що у Антона чудовий апетит.

Я не могла його прогодувати. У мене просто не вистачало грошей. Якось я вирішила йому натякнути на цю обставину. — Дорогий, ти б не зміг, повертаючись із роботи, купити деякі продукти.

А то мені нема чим тебе нагодувати, — сказала я йому. — Звісно. Вибач, що сам до цього не здогадався, відповів він. Я написала йому список, що потрібно купити.

Наступного дня він повернувся додому із двома величезними пакетами. І все готове харчування. — Що це? — Здивувалася я. — Ти у кулінарії готову їжу купував? — Ні. Це все моя мати приготувала.

Тут їжі на кілька днів. Я спершу подумала, що він так жартує. Любити він мене розіграти. Але цього разу він був абсолютно серйозним. І вісь ця ситуація триває.

Мама Антона готує, а він регулярно заїжджає до неї, набирає повні пакети їжі і набиває мій холодильник вщент. Здавалося б, які проблеми? Живи та радій, що готувати самій не доводитися.

Але… По-перше, мої з мамою Антона смаки зовсім не збігаються. То в неї гречка пересолена, то голубці надто жирні. Це ж розсадник гастриту. По-друге, наді мною приколюються наші з Антоном спільні друзі. Сміються, мовляв, я така нікчемна господиня, що не можу свого парубка нагодувати.

Я пробувала поговорити з Антоном, щоб самим купувати продукти та готувати їжу. Але він не розуміє. — Навіщо витрачатись, якщо мама все нам готує? Не зрозумію тебе.

То ти одне кажеш, то інше. Що тобі не подобається? — ображається він. І як мені бути з ним? Антон мій перший хлопець. Я не хочу сва ритися з ним чи розлу чатися. Але й недбайливою господинею бути не хочу.

КІНЕЦЬ.