Я відмовляюсь розуміти вчинок матері. Те, що подружжя може розлучитись – не новинка. Жінки часто йдуть від чоловіків просто тому, що почуття зникли. Покинути чоловіка це одне, а от покинути рідну дитину – це вже зовсім інше. Але така історія трапилась у моєму житті.

А передісторією стало те, що моя матір влаштувалась на роботу в туристичній компанії, де влаштовувала тури для іноземців, що приїхали в Україну. Ось, на одному із таких заходів вона зустріла свого француза, який задурманив їй голову. Вона настільки була ним зачарована, що без вагань пішла із сім’ї. Я не вдаватимуся в подробиці, мені огидно навіть говорити про це.

Знаю лише одне, що моя мати покинула мого батька і мене у підлітковому віці заради молодого європейця. Вона переїхала до нього і жила у Франції майже три роки. Я за цей час встигла закінчити школу і зростала без материнської турботи, яка мені була дуже потрібна.

Вона час від часу телефонувала, намагалась відбілити свою совість, але я не брала від неї слухавку та не приймала подарунки, які вона мені присилала та намагалась передати через бабусю. Мене подачками не задобриш і поваги моєї не купиш.

От, майже три роки минуло і вона надумала повернутись. З одного боку мені байдуже, я вступаю до університету в іншому місті, там винайматиму квартиру.

Але батька шкода, що вона користується його добрим серцем. Попросила у нього пробачення і він прийняв її назад. Він сусідки дізналась, що той француз покинув маму, лишивши її ні з чим, от їй і не було куди діватись. Тепер вона знову житиме у нашому домі. Не збираюсь туди часто приїжджати. Хіба на свята, батька провідати.

Більше не можу називати цю жінку матір’ю. А от вона всіляко намагається переконати мене в тому, що її вчинок не настільки страшний та ганебний, як я собі нафантазувала. Якось підійшла до мене в магазині й почала виправдовуватись: “Доню, як ти? Я бачу, що ще гніваєшся, але підростеш і зрозумієш мене. Я просто слабка жінка, кожен має право на помилку”.

Я ледве стримала емоції, щоб не сказати їй чогось образливого. Та, зібравши усі сили в кулак, вийшла звідти геть, навіть не глянувши у її сторону. Осад на душі залишився. Нова тема сусідам для пліток. Але нічого змінити не можу. І так, постійно за спиною шепочуться, що я від матері рідної відреклась.

Тільки от ніхто не згадує, як вона мене покинула, коли була так мені потрібна. У власній правоті я сумніву не маю. Роблю так, як підказує мені серце та розум. Не можу переступити через власну гідність, характер у мене такий. А матір зі своїми гріхами, хай сама розбирається.

КІНЕЦЬ.