День у Ігоря розпочався якнайкраще. Рівно до того моменту, як зателефонувала його теща Ніна Олександрівна…

Ігор та Віра одружилися три роки тому.

Життя молодих було цілком щасливим і безхмарним. Два роки вони жили, як кажуть, для себе, а потім вирішили, що настав час їх молодій сім’ї стати трохи більше.

Зараз Віра чекала на їхнього первістка, який мав з’явитися на світ зовсім скоро.

Вже кілька днів Віра знаходилася в пологовому будинку, а Ігор насолоджувався останніми спокійними днями.

Втім, він чекав появи на світ сина з великим хвилюванням і зараз займався тим, що готував квартиру до приїзду мами та новонародженого.

Ще одним маленьким дивом можна було вважати те, що син Ігоря та Віри мав з’явитися на світ на Різдво.

Цей факт дуже радував молодих. Та й будь-кого іншого це, напевно, втішило б не менше.

Ще б пак! Два чудові свята в один день! Хіба це не диво?

Так що 6 грудня Ігор, з самого ранку, зв’язався з дружиною, переконався, що все гаразд, поснідав, доробив деякі справи по будинку і цілком щасливий збирався провести залишок дня біля телевізора, за переглядом різдвяних передач.

Однак усі його плани було порушено одним телефонним дзвінком.

Дзвінком від його «улюбленої та коханої” тещі. Ніни Олександрівни.

Відносини Ігоря з тещею ніяк не можна було назвати безхмарними. Та була вічно незадоволена зятем і називала його не інакше як Ігор Вікторович, хоча цей самий  Ігор Вікторович був на н.. кількість років молодша за саму Ніну Олександрівну.

Причому ім’я Ігор вона говорила в тоні зневажливому і дуже дратівливому.

Сама Ніна Олександрівна була жінка культурна та освічена. Характер мала сталевий та рішучий. Працювала у сфері мистецтва, оберталася в інтелігентних колах і вважала, що чоловік її єдиної дочки повинен повністю відповідати їх сім’ї, тому коли Віра познайомила її з Ігорем, вона була, м’яко кажучи, здивована.

Сім’я Ігоря походила з сільських і саме це дуже не подобалося Ніні Олександрівні і навіть той факт, що вони давно жили в місті, її анітрохи не заспокоював.

Хоча вона була проти заміжжя дочки, зробити щось із цим не змогла і тепер їй доводилося змиритися з неугодним зятем.

Саме тому в гостях у дочки та зятя вона була вкрай рідко.

Втім, це цілком влаштовувало обидві сторони.

Ігор звичайно розумів, що народження онука не залишиться поза увагою тещі, але те, що вона захоче приїхати так рано, м’яко кажучи, його не влаштовувало.

Природно, коли вона зателефонувала і в наказному тоні заявила, що зять одразу й негайно має приїхати за нею, тому нічого не залишалося як сісти в машину та їхати за Ніною Олександрівною.

Втім, одну спробу відмовитися від цього, він таки зробив.

Подивившись прогноз погоди, Ігор дізнався, що очікується снігопад, а значить дорога буде дуже нелегкою. Справа ускладнювало ще те, що забрати тещу потрібно було від подруги, у якої та зараз гостювала. Жила ця сама подруга в невеликому селі, а там дороги були ще гірші, але жодні докази Ніну Олександрівну не переконали, і тихо лаючись, Ігор зібрався в дорогу.

До села він доїхав цілком терпимо, а ось дорога назад запам’яталася йому на все життя.

Мало того, що теща стала одрязу бурчати, то ще снігопад сильно посилився і це дуже ускладнювало кермування.

Ігор молився лише про одне. Як би не забуксувати на такій дорозі, яку добряче завалило снігом.

Він намагався їхати якомога акуратніше, але машина все-таки застрягла.

Довго він намагався зробити все можливе, під вигуки тещі, але всі його зусилля не увінчалися успіхів.

У результаті втомлений Ігор, увімкнувши аварійку, сів назад у машину і повідомив, злій та ображеній, тещі.

– Все, Ніно Олександрівно, доведеться нам з вами зустрічати Різдво у цьому чудовому лісі!

Ніна Олександрівна на мить замовкла, а потім сказала.

– Знаєш, що,  Ігор Вікторович, нормальні люди вирішують ці питання дуже просто!

З цими словами вона дістала з сумки телефон і спробувала викликати допомогу.

Зв’язку не було.

– Це що ще? – роздратована Ніна Олександрівна продовжувала тикати в екран.

– А це означає, люба Ніно Олександрівно, що зв’язку тут немає! І судилося нам з вами тут пробути до прибуття МНС, але це в тому випадку, якщо вони зможуть добратися до нас! А це, за нинішньої погоди, цілком проблематично!

Насправді Ігор зміг зв’язатися зі своїм другом і повідомити його, де вони знаходяться, тому пропасти в цьому лісі їм не судилося. Щоправда, після цього зв’язок справді пропав, та й смартфон Ігоря, мабуть добряче підмерзнувши, відключився.

Ще Ігор не переживав, бо знав, що зовсім недалеко є невелике село, але як дійти до нього з тещею?

Це було велике питання.

– Так, Ніно Олександрівно, вихід у нас з вами один. Іти до села! Але так у якому вигляді ви зараз… Ви не пройдете і кілька кроків. Тому доведеться Вам змінити обмундирування.

З цими словами Ігор дістав валянки і теплу куртку, які використовував на зимовій рибалці. Добре, що ці речі завжди були в машині.

Побачивши свій майбутній одяг, Ніна Олександрівна була обурена, але важкий погляд зятя та перспектива залишитися в лісі, переконала її переодягатися.

Треба сказати, що вигляд у Ніни Олександрівни став досить смішним, але Ігор стримався.

Половину дороги вони пройшли майже непогано, крім бурчання Ніни Олександрівни, але тільки попереду з’явилися вогні села і почувся гавкіт собак Ніна Олександрівна неабияк захвилювалася.

Раптом забувши про те, що зовсім недавно кликала зятя на ім’я по-батькові, вона тихо прошепотіла.

– Чуєш, Ігоре? А що вони так виють?

Ігор посміхнувся.

– То свято ж, Ніно Олександрівно! Ось вони й веселяться!

– Та ну тебе, Ігоре. Адже я серйозно. Що вони так голосно виють? Прям незрозуміло.

– А їм, Ніно Олександрівно, мабуть на честь свята мікрофони видали та караоке ввімкнули! От і розважаються!

Зрозумівши, що серйозної відповіді від зятя не дочекаєшся, Ніна Олександрівна замовкла і решту шляху провела мовчки.

У селі, Ігор постукав у перший будинок, що потрапився і, на їх щастя, їм трапилися дуже привітні господарі.

У хаті їх не тільки відігріли, а й запросили до столу.

Як не дивно, але Ніна Олександрівна не заперечувала і досить спритно пішла до столу, дуже здивувавши цим зятя.

А після декількох тостів, трохи розвеселившись вона, несподівано, зізналася, що коріння її теж із села і життя сільське вона дуже навіть розуміє.

Щоправда, Ігор так і не зрозумів правду каже теща чи обманює, бо раніше ні вона, ні Віра про це не говорили.

Цієї ночі Ігор зрозумів, що теща не така вже й погана, а цілком собі навіть душевна жінка.

Та й Ніна Олександрівна зрозуміла, що за таким чоловіком, її дочка, як за кам’яною стіною…

Вранці їх забрали, а за кілька годин вони дізналися, що Віра народила здорового, міцного малюка.

З того самого пам’ятного Різдва, зять із тещею більше ніколи не сварилися і навіть, на диво Віри, прийняли взаємну згоду купити дачу десь у селі.

Напевно, тому що таких душевних людей, як у селі, більше не знайдеш.

Хоча головне, самому залишатися людиною, а добрі люди є скрізь!

КІНЕЦЬ.