Антоніна рано втратила чоловіка, залишившись вдовою у 26 років із п’ятирічною дочкою на руках.

Олексій працював на хорошій посаді і тому після того, як його не стало, матеріально їм було не так важко. Залишалися запаси та плюс її заробіток.

Тоня для того, щоб забути це потрясіння, стала багато працювати.

Незабаром їй запропонували посаду повище, після виходу начальника відділу на пенсію.

Виручала також і відповідальність за дочку та її любов до малюка. Але було важко морально, дуже…

То була якась чорна діра, яка її затягувала. Тоня перестала звертати увагу на себе як на жінку. Так тривало кілька років, весь цей час вона просто змушувала себе вставати вранці, збиратися на роботу самій, потім збирати і відвозити дочку до дитячого садка, а потім і до школи.

…Пройшло майже чотири роки її самотності. Поступово горе йшло. Потроху Тоня вже почала отримувати задоволення від життя. А потім якоїсь миті помітила, що чоловікам вона не байдужа і вони, виявляється, звертають на неї увагу.

І тільки коли дочці виповнилося дев’ять років, вона дозволила собі знайомство.

Віктор влаштувався до них постачальником та працював під її безпосереднім керівництвом у відділі продажу.

Він, правда, був молодший за неї на п’ять років і спочатку в ній навіть нічого не стрепенулося, але молодий чоловік не залишав спроб підкорити її серце і поступово Тоня здалася.

У ній знову прокинулася жінка, якій хотілося уваги, ласки та взаємного почуття.

Нарешті вона погодилася зустрітися з Віктором, коли він вкотре запросив її в ресторан повечеряти. Справа була у суботу.

Ближче до обіду вона відвезла малечу батькам на вихідні, кілька годин у неї пішло на походи в магазини та перукарню – зачіска, манікюр.

І ось вона була майже готова, коли пролунав дзвінок у двері.

Жінка відкрила двері і так і застигла від побаченого. На порозі стояв Віктор, а за ним… Її чоловік, якого давно не стало!

Він стояв і заперечливо хитав головою.

Тоня не вірила, що це відбувається насправді.

Вона заплющила очі і розплющила їх, тільки коли почула тривожний голос Віктора:

– Тонечко, тобі недобре?

Вона глянула – окрім Віктора, на майданчику нікого не було.

– Господи, це ж треба такому привидитися! – подумала вона.

– Вибач, просто у мене на мить закрутилася голова і я заплющила очі.

– Це, мабуть, від щастя, що ти мене нарешті побачила на порозі свого будинку! – сказав Віктор.

Тоні чомусь не сподобався цей його самозакоханий вислів. Якби він був сказаний жартівливим тоном, то вона б, напевно, ще б і підтримала… А так…

– Ти мене не почекаєш біля під’їзду, я дещо забула зробити? – сказала Тоня. – Можеш поки що таксі викликати.

– Звісно. І ось це тобі…

Він дав їй букет із п’яти гвоздик… Тоня мало не розсміялася – найдешевші квіти, що на цвинтар хіба купують, але ніяк не на перше побачення з жінкою.

– Добре хоч п’ять, а не шість і не чотири, – подумала вона.

На роботі вона чула, що він трохи скнара, але не звернула тоді на це уваги.

Вона зайшла на кухню і кинула гвоздики на стіл. Їй розхотілося йти з ним у ресторан, але тут у ній щось ніби прокинулося!

– А подивлюся, на що він у ресторані розщедриться і як поведеться, – вирішила Тоня. – Хоч розважусь, коли вже зібралася.

– Що, таксі ще довго чекати? – запитала вона на вулиця.

– А навіщо нам таксі, я спеціально вибрав ресторан недалеко від твого будинку, щоб не витрачатися. Ми спочатку апетит нагуляємо, а потім і прогуляємося після ситної вечері перед сном, не завадить.

– Ну й ну, переді мною справді «скупий лицар», – подумала Тоня.

– Але ти й далекоглядний хлопець… Ну ходімо, що вже там.

Антоніна почала поводитися з ним уже не в очікуванні кохання і ніжних поглядів, а в очікуванні майбутньої розваги.

Вона вирішила витратитись на повну в ресторані. Коли їм подали меню, Віктор запропонував:

– Давай я виберу тобі страви, а раптом вгадаю, що ти любиш?
– Ні, адже я майбутня господиня на нашій кухні, ось я тобі і виберу щось на свій смак. Подивимося, чи тобі це сподобається? – вона йому лагідно підморгнула

Віктору нічого не залишалося, як тільки здригатися від її замовлень, але коли Тоня замовила дороге ігристе, Віктор аж вигукнув:

– Ні, ось тільки не його, давай, я виберу ігристе, як чоловік.

Тут Тоня погодилась.

Настрій у чоловіка явно зіпсувався, він уже не намагався навіть жартувати до її.

Говорив він невпопад, все щось записував на серветці, мабуть, підраховував збитки.

Терпіння Антоніни вистачило на годину, вона покуштувала те, що їм подали, випила ігристого, а потім вибачилася, і вийшла, ніби в туалет. Сама ж вона зібралася й пішла додому.

Їй було і смішно, і сумно одночасно, потім вона згадала, як бачила на сходовому майданчику покійного чоловіка і подумала, що він був швидше за все був проти, бачити такого скнару поруч зі своєю улюбленою Тонечкою, ось і хитав головою.

Вона повеселішала трохи, думаючи про те, що чоловік і звідти її оберігає…

Замислившись, вона миттю глянула на світлофор, який за секунду блимнув і засвітився жовтим, а Тоня вже зробила крок на перехід…

І тут раптом її смикнули за руку назад, вона обурена озирнулася і побачила усміхненого, симпатичного, високого чоловіка:

– Про що таке приємне мрієте, що на жовте світло пішли. Не можна бути такою неуважною, бо мрія не встигне втілитися.

І тут повз них пронісся мікроавтобус. Тоня зрозуміла, що чоловік врятував її…

– Ой, дякую вам велике! – сказала вона. – Ви другий чоловік, який мене сьогодні врятував. Покійний чоловік від жадібного кавалера намагався відгородити, а ви від… А ви взагалі врятували…

– Он як. Ну якщо я вас врятував, то нам пора і познайомитися, як ви думаєте?

– Антоніна…

– Сергій. Дуже радий, що вчасно опинився біля переходу. Вам не здається, що вечір просто чудовий і нам варто продовжити знайомство? Ви не проти? Чи на вас, можливо, чекають?

– Крім дочки на мене ніхто не чекає і то, вона у бабусі з дідусем на вихідних. І я згодна прогулятися…

Вони гуляли години дві, Сергій виявився дуже веселим, знав багато цікавих історій, а ще анекдотів. Потім вона вибачилася, сказала, що в неї втомилися ноги на високих підборах, давно на таких, мовляв, не ходила.

– А давайте я викличу та оплачу таксі, воно довезе вас до під’їзду. Тільки заздалегідь, за те, що я вас врятував, ви просто зобов’язані дати мені номер телефону, щоб ми з вами прогулялися ще раз.

– Домовилися…

…А вночі їй наснився Олексій, сон був трохи кумедний. Він ніби тримав Віктора за комір і потім сказав:

– Він тобі не пара, он твій чоловік, з ним ти будеш щаслива, він і доньку не образить.

І показав на усміхненого Сергія.

…Тоня прокинулася. На вулиці тільки–но почало світати.

Вона дивилася в стелю, згадуючи вчорашній вечір, сьогоднішній сон. І Тоня вже точно знала, що скоро буде не одна.

Щаслива жінка прошепотіла:

– Дякую тобі, мій дбайливий, дорогий і коханий чоловік…

КІНЕЦЬ.