– Галина Михайлівна викинула мої речі на сходовий майданчик. Тобі краще приїхати і самому це побачити. – сказала Ганна чоловікові по телефону.

За двадцять хвилин Андрій «злетів» на третій поверх. Картина була гнітюча – речі Ганни були розкидані по всьому майданчику. Дівчина спеціально не почала збирати їх, щоб син сам оцінив витівку матері.

— Полюбуйся картиною, яку я побачила, повернувшись з роботи, — сумно сказала Ганна. Андрій, зітхнувши, почав збирати речі. Анна допомагала йому. — Усе. Я поїду до себе. – Ти не хочеш зайти? — Поспілкуватись з твоєю мамою? Дякую. Сита по горло.

— Я тебе відвезу. – Ні. Я поїду на таксі. *** — І що ти тут за цирк влаштувала? Навіщо ти мене так зrаньбила, мамо? — Запитав Андрій. — Твоя дівчина хотіла мене отруїти!

Я, з’ївши її приготування, відчула себе погано. — сказала Галина Михайлівна — Погано ти відчула через цукерки, які тобі протипоказані, — сказав син, вказуючи на порожні обгортки.

— Ні! Це вона все. Мріє прибрати мою трикімнатну квартиру! — Мама. Я люблю Ганну та хочу сім’ю! — А хіба я тобі не сім’я?

— Хочеш, щоб я вічно жив із тобою. Не буде цього, мамо. Я хотів, щоб ми жили однією сім’єю. Насилу вмовив кохану переїхати до нас. А ти все зіпсувала. Ну так залишайся у своїй квартирі одна. І більше ніколи не дзвони мені! Не скаржся, що тобі погано. *** — Я тебе люблю! — вкотре вже зізнався Ганні у своєму коханні.

— І я тебе люблю. Але з твоєю мамою не житиму! — відповіла Ганна. — І не треба. Ми житимемо окремо. Ти переїдеш до мене? До моєї квартири? – Ні. Ми продамо і твою, і мою однокімнатну квартиру і купимо загальну, побільше. Туди і переїдемо після весілля. Добре? — Як тобі буде зручніше! — Значить, так і вчинимо.

КІНЕЦЬ.